Самсон
Осип Маковей
У Києві, там, на Подолі, колись
не так, як сегодня, бувало:
там славне козацтво в широких штанях
гуляло та бенкетувало.
Колись там Палій тропаком в монастир
зайшов, щоб віку доживати,—
та все те Шевченко давно описав,
і всі ви будете се знати...
Згадав я козацтво, згадав Палія,
коли на Подолі сам станув,
відвідав церкви всі і вийшов сумний,
та ще і базар весь оглянув.
Дивлюся: криниця стоїть кам'яна,
довкола багато народу,
в криниці собака, на ній же Самсон
збирається їхати в воду.
Самсон без одежі, лиш дранку якусь
убрав, де вже мусив, на тіло,
та глупо сміється й сідає собі
на пса .дерев'яного сміло.
А люди, побожні прочани якісь,
п'ють воду цілющу, собачу,
і так на Самсона глядять залюбки,
що я і сміюся і плачу.
Убрали Самсона в корали, хрести
і очі у него встромили,—
гадають, що сей дерев'яний силач
додасть їм здоровля і сили.
"Ви звідки?" — "З Полтави".
"А ви?" — "Ми з Лубен".
"Так ви мої браття й сестриці!
На прощу по воду цілющу прийшли
до сеї собаки в криниці?
Отсей дерев'яний Самсон-ідіот,
безсильний і глупий, вам, браття,
синам козаків, має в поміч прийти,
додати здоровля й завзяття?!
На сьому базарі, де ваші діди
спивали вино корлками,
ви воду собачу сегодня п'єте
без туги за кращими днями?
О бідний народе, що сил захотів
набратись в собак, в ідіотів,
чому ти не маєш тепер Паліїв,
не маєш своїх патріотів!.."
Про вірш
Сатиричний вірш про відвідини київського Подолу, де замість славного козацтва поет бачить прочан, які п'ють «цілющу» воду з криниці під дерев'яним Самсоном, і з болем запитує, чому народ утратив своїх героїв. Настрій — іронічний, гіркий і закличний.
Історія
Вірш пов'язаний із київськими враженнями Осипа Маковея, ймовірно з тієї самої поїздки до Києва, що й «В Лаврі» та «У Миколи Лисенка». Для галицького письменника Київ був символом давньої слави, козацтва й Шевченкової пам'яті, тож розрив між історичним міфом і реальністю тогочасного міста під владою імперії сприймався особливо болісно.
На Подолі, біля Контрактової площі, стояв павільйон-криниця з дерев'яною скульптурою Самсона, що роздирає пащу лева; вода з неї вважалася цілющою й приваблювала прочан. Вступні рядки свідомо перегукуються з початком Шевченкової поеми «Чернець» («У Києві на Подолі / Було колись...») про Семена Палія, який під старість пішов у монастир, — Маковей і прямо посилається на Шевченка.
Форма
Вірш написано амфібрахієм із чергуванням чотиристопних і тристопних рядків та перехресним римуванням (бувало — бенкетувало, станув — оглянув). Цей розлогий, оповідний розмір, як і в «В Лаврі», надає віршеві характеру фейлетону.
Композиція рухається від історичної ремінісценції через побутову сцену біля криниці до діалогу з прочанами й завершального патетичного звертання до народу. Перехід від іронії до риторики позначено зміною інтонації: окличні й питальні речення в кінці перетворюють сатиру на громадянський заклик.
Як читати
Вірш відкривається контрастом: колись на Подолі «славне козацтво в широких штанях гуляло та бенкетувало», а Палій «тропаком» ішов у монастир. Тепер же поет, обійшовши церкви й базар, бачить зовсім іншу картину — натовп біля кам'яної криниці, де на «собаці» сидить напівголий, «глупо» усміхнений Самсон. Знижене називання лева собакою вже налаштовує на сатиру.
Прочани, «побожні», п'ють «воду цілющу, собачу» й дивляться на дерев'яного силача з надією, обвішавши його коралями й хрестами. Поет «і сміється, і плаче»: зворушлива віра простих людей поєднується з сумною наївністю, з якою нащадки козаків шукають сили в дерев'яному ідолі.
Діалог із полтавцями й лубенцями, яких поет називає братами й сестрами, переходить у гірке звертання: на базарі, де діди пили вино корцями, онуки п'ють «воду собачу» «без туги за кращими днями». Фінальне запитання «чому ти не маєш тепер Паліїв, не маєш своїх патріотів!» підсумовує задум: народ, що втратив історичну пам'ять і провідників, змушений шукати порятунку в забобонах.
Теми: історична пам'ять · козацька слава · забобони і наївна віра · занепад національного духу · пошук провідників