Іде біда знов, передновок,
пішло все збіжжя, що у сховок
на засів поля відложив я;
знов задовживсь, дещо купив я,
засіяв зерно се, а нива
пісна... чекай тепер на жнива!
Весна довженна, на біду.
Коби бодай хоч се зродило,
не висохло і не зігнило!..
Тепер хоч сам глодай коліна,
тяжка робота, довга днина,
а діти плачуть... ой коби-то
весни не було! Що ж робити?
Хіба де на заробок іду.
1890
Короткий монолог селянина, який у голодний передновок, позичивши на засів, з тривогою чекає жнив і бачить єдиний вихід у заробітках. Настрій — гнітючий, тривожний, сповнений безнадії.
Вірш датовано 1890 роком. Тема злиденного галицького села, де селяни потерпали від малоземелля, боргів і неврожаїв, була однією з центральних у реалістичній літературі Галичини, зокрема в Івана Франка, Наталі Кобринської, Василя Стефаника. Осип Маковей звертався до неї і в прозі, і в поезії.
Передновок — найтяжча весняна пора, коли торішні запаси вже з'їдено, а новий урожай ще не дозрів. Згадка про заробітки відсилає до масового явища тогочасної Галичини: селяни йшли на сезонну роботу до панів, у міста, а згодом і за океан.
Вірш побудовано як монолог-голосіння. Основу становить чотиристопний ямб із суміжним римуванням (передновок — сховок, відложив я — купив я, зродило — зігнило, коліна — днина), яке надає мовленню відчуття безперервного, нав'язливого роздуму.
Римовані двовірші перериваються коротшими рядками-вигуками («чекай тепер на жнива!», «ой коби-то весни не було!», «Хіба де на заробок іду»), що ламають ритм і відтворюють інтонацію живої селянської мови. Діалектизми «коби», «передновок», «задовживсь» надають тексту галицького колориту.
Вірш відкривається словами «Іде біда знов» — наголос на «знов» показує, що злидні для селянина є не винятком, а циклом. Він уже з'їв відкладене на засів збіжжя, заліз у борги, засіяв поле, але «нива пісна», і вся надія тепер на врожай, який може й не вродити.
Кульмінаційним є парадоксальний вигук «ой коби-то весни не було!». Весна, традиційно символ оновлення й надії, для бідняка стає найважчою порою: «весна довженна, на біду», «тяжка робота, довга днина, а діти плачуть». Образ «сам глодай коліна» з народного мовлення виразно передає голод.
Фінальне запитання «Що ж робити?» і відповідь «Хіба де на заробок іду» звучать як вимушене рішення без жодної певності. Маковей не коментує й не повчає: стислий монолог сам стає документом епохи й тихим звинуваченням соціального ладу, що прирікає хлібороба на постійну боротьбу за виживання.
Теми: селянська бідність · голод і передновок · праця на землі · безнадія · заробітчанство