Біжить у яр вода,
біжить вода і сріблом ллється,
над нею дівчина сміється,
розкішна, молода.
Голубко, не втікай!
Скажи мені ту гарну казку
про радощі, дівочу ласку,
скажи про тихий рай!
Ах, казочка моя!
Я чув її, а де, не знаю,
забув і з туги заниваю,
і рад би вмерти я.
З водою поплисти
в далекий світ, щоб не тужити
або тут серденько зложити,
квітками зарости.
Шуміли би ліси,
шуміли би мені діброви
про чари вічної любови
і вічної краси.
Витончена сповідь про неповторність кохання, душевну чистоту та радість гармонійного злиття двох людських сердець.
Поезія належить до багатого доробку автора (Осип Маковей), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Метрична структура: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Класичні чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Біжить у яр вода»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («забув і з туги заниваю») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («і вічної краси») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · інтимна лірика · пейзажна лірика · філософія серця