У Миколи Лисенка
Осип Маковей
У Києві бути і пісні не чути,
не бачити нашого "батька Миколи,—
такого гріха я не міг би забути
і не дарував би собі вже ніколи.
Пішов я до нього: "Чолом, наш кобзарю!
Спасибі тобі, український співаче,
за славні пісні, що у них стілько чару,
за серце твоє молоде і гаряче!
Нехай мене крають живцем москвофіли,
нехай на позорище ставлять газети,—
всі муки і рани, що тяжко боліли,
вилічують зараз твої quodlibet-и !.
Нема ж то у світі так гірко нікому,
як народолюбцеві, ще й молодому:
він вийшов здоров і веселий між люди,
а з серцем розбитим вернувся додому.
А дома собі заспівав і всю тугу
розвіяв, мов чаром, твоїми піснями,—
спасибі тобі за ту щиру прислугу,
співаче наш славний, жий сотню літ з нами!"
А в батька Миколи хати на помості,
в хатах же не кобзи, а два фортеп'яни,
до батька Миколи приїхали гості:
і з заходу сонця і сходу краяни.
Заграй же нам, батьку, розвій наше горе,
а ми, на потіху, гуртом заспіваєм
про гай і кохання, козацтво і море,
про все, що лиш знаєм і чого не знаєм.
І каже музика: "Стривайте лиш, гості;
отеє співаки вам хороші, безпечні,
ті знають мене і солісти не прості,
як ви, голосні, співаки поперечні".
Погладив музика сивавий свій волос,
усів за фортеп'ян, і грає, і грає;
а славних солістів чаруючий голос,
немов соловіїв, хатами лунає.
І слухаєм ми, а чудовая пута
розбурхає душу і серце чарує:
"Ой-йой-йой!" — зітхає професор з-над Прута,
а всі аж не дишуть, так спів їх дивує.
Злетіла душа жайворонком під хмари,
ніяка журба голови не клопоче,
довкола розкинулись мрії і чари,
як літньої тихої, ясної ночі.
А потім веселої як заспівали,
аж серце заплісніле живо забилось.
Ще, ще! Співаки, щоб сто літ ви тривали,
про концерт такий нам усім і не снилось.
Нагадую се несподіване свято,
і спомини любі у мене сегодня:
нема в нас такого добра забагато,
як славний Лисенко і пісня народня.
1 Інструментальна п'єса гумористичного
характеру (лат.).
Про вірш
Теплий вірш-спогад про відвідини композитора Миколи Лисенка в Києві, де музика та спів розвіюють тугу галицького гостя й об'єднують українців зі сходу й заходу. Настрій — радісний, вдячний і піднесений.
Історія
Вірш пов'язаний із перебуванням Осипа Маковея в Києві, ймовірно під час тієї самої поїздки, що відбилася у творах «В Лаврі» та «Самсон». Микола Лисенко (1842–1912) був центральною постаттю української культури того часу: композитор, піаніст, збирач і обробник народних пісень, творець національної опери, учасник громадівського руху.
Дім Лисенка в Києві став місцем зустрічі українців з різних земель, розділених кордоном між Російською та Австро-Угорською імперіями. Згадка про гостей «і з заходу сонця і сходу» та про «професора з-над Прута», тобто з Буковини, підкреслює соборницьку ідею: пісня об'єднує тих, кого розділяє політика.
Форма
Вірш написано чотиристопним амфібрахієм із перехресним римуванням жіночими римами (чути — забути, Миколи — ніколи), що надає йому плавного, пісенного руху, близького до вальсу чи урочистої здравиці.
Композиція поєднує оповідь і пряму мову: привітання поета до «батька Миколи», репліку композитора, вигук слухача. Застосування музичного терміна «quodlibet» (з авторською приміткою) та образів жайворонка, соловіїв і літньої ночі створює атмосферу домашнього концерту.
Як читати
Перша строфа звучить як афоризм: бути в Києві й не почути пісні, не побачити Лисенка — непрощенний гріх. Поет звертається до композитора як до «кобзаря», продовжувача Шевченкової традиції, і дякує за пісні, що лікують «муки і рани», завдані москвофілами й газетними нападками. Тут відчувається автобіографічний підтекст: молодий «народолюбець», що виходить між люди веселим, а повертається з розбитим серцем.
Центральна сцена — вечір у домі Лисенка, де замість кобз стоять «два фортеп'яни», а гості з різних кінців України прагнуть заспівати хором. Але композитор із доброю усмішкою пропонує послухати справжніх солістів. Їхній спів «розбурхає душу» й зачаровує, а зітхання професора з-над Прута показує, як глибоко зворушені навіть стримані слухачі.
Опис музики — «злетіла душа жайворонком під хмари», «мрії і чари, як літньої тихої, ясної ночі» — передає катарсис, звільнення від журби. Фінальні рядки підсумовують вдячність: такого добра, як «славний Лисенко і пісня народня», у нас небагато. Вірш звучить як гімн українській музиці, що єднає народ і дає сили жити.
Теми: постать Миколи Лисенка · сила музики · народна пісня · соборність українців · вдячність митцеві