Бурелім на Провідну неділю 1989-го
Василь Герасим’юк
Вітри звіялись високо на горі —
клин косарів обвівали.
Вітер з долу вирвав кілька голосів
і приніс на мій схил гори, життя.
Я не впізнав ті голоси,
тим більше не міг докупи зв’язати,
я лише обхопив руками бука,
вирваного з корінням,
бо не знав: чому шукаю
єдиний, може, найтихіший голос,
адже його міг понести інший вітер
на інший схил гори.
Бучок не впав,
бо притулився до скелі,
а голі корені глухо зміїлись під сонцем
на замшілому камінні.
То не були голоси предків, але саме ті, випадкові,
розшарпані вітрами голоси
прив’язали мене до стражденної деревини,
і я вперше відчув:
земля хоче
звільнитися від
мого коріння.
Бучку, бучку, може, нас викорчувало для того,
щоб ми більше не губили свої корені.
Втомленим таким, як ти,
був один заклинач змій на другому схилі гори.
Викликавши із землі гадюку,
яка вжалила дитину у свіжому сіні,
він упав би, якби не притулився до скелі —
ніби тим гаддям
був пришитий до землі.
Сказав мені тоді:
“Он вона лежить на стежці,
підрубана випадковою косою.
Тому така зла”.
Про вірш
Глибока екзистенційна поезія «Бурелім на Провідну неділю 1989-го»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Історія
Вірш «Бурелім на Провідну неділю 1989-го» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1989 рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Форма
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
Як читати
У вірші «Бурелім на Провідну неділю 1989-го» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків