Білими волічками…
Василь Герасим’юк
Білими волічками
ноги твої обів’ю,
чорними волічками
волосся твоє зав’ю,
червоними волічками
обів’ю твій стан,
а зелені покладу на брови,
а сині покладу на вії,
а груди твої і руки
знову білими обів’ю,
найбілішими волічками.
А потім із горищ усіх
позношу усі волічки
і тебе обвивати буду,
щоб ти була в кожному килимі,
на кожній вереті
щоб ти була.
Ти знаєш?
Колись давно мені приснилося,
що зіткали мене, мов килим,
але ті волічки,
з яких той килим ткали,
не обвивали тебе в ту пору,
коли проступає смола.
На цій холодній землі
обів’ю тебе волічками
із найпершої вовни — міцки,
із другої вовни — натинини,
із третьої вовни, яка не має
імені…
Про вірш
Глибока екзистенційна поезія «Білими волічками…»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Історія
Вірш «Білими волічками…» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Форма
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
Як читати
У вірші «Білими волічками…» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків