Балада
Василь Герасим’юк
Прокажені, брате. Колокільця
знов озвались…
Застеляй столи.
На тобі нема живого місця.
Застеляй столи — ми вже прийшли.
І тебе ніхто не буде чути,
і себе не буде,
бо в один
келих ми насипали отрути.
Вибирай.
Хто добрий на почин?
Ти шепочеш: “Господа побіймось…”
Та береш найпершим
і — до дна.
Не боїшся тільки ти, бо з трійлом
ти і тільки ти запраг вина.
В пеклі будем за такі забави.
Хтось ватагу нашу
там збере.
Хтось один це заслужив по праву.
Хтось один за мить одну умре.
…Прокажені, брате. Ти — не вірив.
З нас один за тебе вмер в ту мить.
Ти заплющив очі. Йдеш до прірви.
Підійдеш,
а там — дзвінок дзвенить.
Про вірш
Глибока екзистенційна поезія «Балада»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Історія
Вірш «Балада» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Форма
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
Як читати
У вірші «Балада» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків