Знову під мереживо розквітлого ясмину,
Крізь ажуровість запашних кущів
Веселий молодик серпом блищить,
Веселий молодик зійшов на зміну.
Ясмину мрії линуть до небес,
Тона води, зелені та блакитні,
Ви пам'таєте колись у квітні?
Ви пам'ятаєте конвалії та без?
Зарожевійте транки, оживіть –
Інакше більшість п'яного ясмину,
Що заховавсь без тями у шипшину,
Холодним сипом облетить.
Тонка імпресіоністична елегія про бентежне цвітіння, крихкість весняного буяння природи та ностальгійний спогад, затьмарений передчуттям неминучого згасання краси.
Поезія постала в період перебування Юрія Дарагана в польських таборах для інтернованих вояків Армії УНР (Каліш, Щипйорно) або на початку його студій в Українському високому педагогічному інституті імені М. Драгоманова в Празі, увійшовши до його єдиної прижиттєвої збірки «Сагайдак» (1925).
Поряд із лицарськими, мілітарними та варязько-київськими ремінісценціями, що визначили вісниківську лінію «Празької школи», Дараган виявив себе неперевершеним майстром колористичної та медитативної лірики, у якій чуттєвий пейзаж ставав притулком для втомленої війною та сухотами душі поета.
Твір написано п'ятистопним ямбом із пірихіями, що надає фразовій інтонації м'якого, розмовного хвилювання та граційної легкості. Поетичне мовлення вирізняється гнучкою інтонаційною структурою, насиченою риторичними запитаннями й вигуками.
Строфіка тяжіє до вільної астрофічної композиції з перехресним та охопним римуванням. Алітерації сонорних [р], [л], [н] та вокалічні переливи моделюють ефект шелестіння квіткових пелюсток і прозорого струменя води.
Центральний образний комплекс твору сфокусовано навколо квіткового буйства — розквітлого ясмину (жасмину), конвалій, бузку («без») та шипшини. Флористичні образи функціонують не просто як декоративне тло, а як пульсуюче, емоційно насичене середовище, огорнуте імпресіоністичною оптикою прозорості та світлотіней («веселий молодик серпом блищить»).
У тканині вірша наявний глибокий підтекст боротьби життєдайного еросу природи із загрозою ентропії: заклик «Зарожевійте транки, оживіть» протиставляється загрозі того, що цвіт «холодним сипом облетить». «Транки» (цілющі зілля, чарівне питво) символізують відновлення життєвої субстанції перед лицем холоду й марноти.
Риторична апеляція до спогадів («Ви пам'таєте колись у квітні?») додає тексту виразної ностальгійної глибини, де втрачений весняний рай асоціюється як із минулою юністю, так і з недосяжним українським пейзажем, який вигнанець реконструює силою чистого поетичного споглядання.
Теми: імпресіонізм пейзажу · ностальгія · крихкість краси · весняне оновлення · Празька школа · філософія згасання