Ти снивсь колись прапращуру мойому...
Перлина сліз, чи стріли, чи вино,—
Та напував ти печеніга злого
В своїх степах таким вином давно...
Що ж, ти містиш і радощі, і болі,
І на шляху твойому квітне мак.
Тебе — тому, хто щиро прагне волі,
Тому, хто прагне слави; а відтак
Наповнити життя останнім змістом,
Так, ніби смерть, мов щастя віднайшли...
Твоя стріла прошиє тонким свистом
Ранкове скло над степом запашним.
Медитативно-героїчний вірш, у якому поет осмислює спадкоємність лицарського чину, прагнення волі та готовність прийняти красиву й жертовну смерть як вище звершення земного буття.
Поезія належить до канонічного корпусу збірки Юрія Дарагана «Сагайдак» (Прага, 1925) — єдиної прижиттєвої книжки поета, що стала естетичним і світоглядним маніфестом новоствореної Празької поетичної школи. Вірш народився у період перебування автора в еміграції, де спогади про визвольні змагання трансформувалися у міфологізовану історію України.
Для поетики Дарагана засадничим було відкриття княжої та прадавньої степової стихії; звернення до «прапращура» та давніх сутичок зі степовими кочівниками («печенігом злим») єднає державницькі змагання армії УНР із багатовіковим лицарським супротивом українського народу.
Твір написано п'ятистопним ямбом із пірихіями, що забезпечують карбовану, але водночас гнучку ораторсько-медитативну інтонацію. Вірш оформлено астрофічною композицією з перехресним римуванням (абаб), де поєднуються чоловічі та жіночі клаузули.
Фонічна структура позначена чергуванням шиплячих і глухих приголосних («прошиє тонким свистом»), що імітує політ стріли й підсилює звукозоровий динамізм фінального акорду.
Центральним стрижнем тексту є спаяність естетизму та героїчного чину. Смерть у бою трактується не як поразка чи трагедія, а як апофеоз життєвого сенсу («ніби смерть, мов щастя віднайшли»), що перегукується з неоромантичним культом лицарської звитяги майбутніх «вісниківців».
Символічний ряд розгортається через полярні образи: «перлина сліз» і «вино» війни, «квітне мак» на шляху болю та слави. Степ постає містичним простором національної пам’яті, а метафоричний образ розсіченого ранкового простору («стріла прошиє... ранкове скло») підкреслює чистоту, довершеність і ясну невідворотність обраної долі.
Теми: історична пам'ять · лицарський чин · степова стихія · культ волі · жертовність і слава