Сидить птах на
гілці, на дереві,
що розгалужується від
його ніг, притискає
кольорову голову до
ока, великого й прозорого,
як вікно, розсуває
пір’я, немов важкі
портьєри, чує, як
від хвилювання б’ється у
грудях серце.
На другім боці лежить
світ, поділений на дерева,
траву, каміння, дії
з’являються між і
перед ними, як діти,
перебігають з місця
на місце, ховаються, немов
справді вірять, що
їх не видно.
Витончена сповідь про неповторність кохання, душевну чистоту та радість гармонійного злиття двох людських сердець.
Поезія належить до багатого доробку автора (Юрій Тарнавський), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Метрична структура: наспівний чотиристопний хорей. Фольклорно-романсовий наспівний хорей із виразною пісенною мелодикою.
Стрункі катрени з чергуванням відкритих і закритих рим. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Сидить птах на»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («грудях серце») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («їх не видно») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · інтимна лірика · філософія серця · краса і гармонія