Вісім очей,
я маю
вісім
очей –
одні очі,
щоб бачити
мою шкіру,
що жде повороту
твоєї
із пасовиськ
туману,
другі очі,
щоб бачити
мої пальці,
що шукають
своєї батьківщини
в твоїх устах,
треті очі,
щоб бачити
мій віддих,
що жде
своїх контурів
на теплих рогах
твоєї шиї,
і п’ять очей,
щоб бачити
твоє обличчя,
що заслоняє
чотири
сторони
світу!
…І всі
вісім очей,
щоб ними
плакати,
коли від мене
відходиш!
Витончена сповідь про неповторність кохання, душевну чистоту та радість гармонійного злиття двох людських сердець.
Поезія належить до багатого доробку автора (Юрій Тарнавський), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Метрична структура: модерний верлібр та авангардний акцентний вірш. Вільний, асоціативний ритм із несподіваними синтаксичними розривами та паузами.
Астрофічна композиція з графічним акцентуванням внутрішніх асоціацій. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Вісім очей»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («треті очі») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («відходиш») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · інтимна лірика · філософія серця · краса і гармонія