Країна Мишіанія
Жиленко Ірина
Була в мишви одним-єдина манія:
все звоювать і всіх узять в полон,
щоб в цілім світі — тільки Мишіанія,
а інших щоб народів не було.
Забули мишеняток своїх бавити,
забули свої квіти поливать.
Знай гострять зуби, і крокують лавами,
і верещать, аж хрипнуть: “Во-ю-вать!”
— А де був кіт? — можливо, хтось спита.
Е, діти, де ви бачили кота
сучасного, що полював би миші?
Коти тепер зробились дуже пишні.
Коти їдять котлетки, зрідка — суп
і “лікарську” м’якеньку ковбасу.
Хай та мишва хоч дім переверне —
достойний кіт і оком не змигне.
Він спить. А миші переводять харч,
муштруються під гуркіт барабана,
горлаючи свій мишіанський марш
і клацаючи гострими зубами.
Про вірш
Їдка сатирична притча про зародження й сутність тоталітарного мілітаризму, який витісняє природне життя, культуру й мирну працю заради манії тотального поневолення світу.
Історія
Поезія постала в руслі алегоричної сатири шістдесятників, коли під маскою дитячої казки або анімалістичного сюжету митці завуальовано викривали реалії радянського імперського мілітаризму, дефіциту, агресивного експансіонізму та соціальної апатії. Ірина Жиленко, зберігаючи світлу інтонацію, вміла вплітати в дитячі сюжети разюче дорослі громадянські смисли.
У цьому творі письменниця фіксує переродження соціуму в агресивну секту під прапором імперської експансії («Мишіанія»), водночас фіксуючи симптоматичну рису брежнєвського «застою» — споживацьке збайдужіння колись активних суспільних стражів (образ розледачілого кота).
Форма
Вірш написано різностопним ямбом (із переважанням п'ятистопного та чотиристопного), що надає інтонації невимушеності живої розмови оповідача з дитячою або дорослою аудиторією. Римування перехресне (abab) з поєднанням жіночих і чоловічих рим («манія — Мишіанія», «полон — було»).
У творі чітко розмежовано дві оповідні тональності: тривожний маршовий ритм ошалілої військової муштри («Во-ю-вать!») та розслаблено-іронічну, побутову інтонацію розповіді про здеградованого кота, підкреслену зниженою прозаїзованою лексикою.
Як читати
Наскрізним образом вірша є тоталітарний мілітаризм, потрактований як душевна хвороба — манія («одним-єдина манія: все звоювать і всіх узять в полон»). Поетеса тонко помічає психологічний механізм фашизації чи тоталітаризації суспільства: заради манії величі мишва відмовляється від материнства й творення («Забули мишеняток своїх бавити, забули свої квіти поливать»). Війна вбиває життя ще до свого першого пострілу.
Сатиричний портрет кота виступає вироком збюрократизованому й ситому суспільству споживання. Полювання й захист порядку підмінено споживанням делікатесів («котлетки», «лікарська ковбаса»). Цей ситий кіт є символом втраченої пильності цивілізації, яка не реагує на зростання агресивної загрози поруч.
Художній простір деформується: звичайна комора чи дім набувають рис геополітичного полігону. Контраст між витонченим світом квітів і тупим маршируванням під барабан викриває естетичне й духовне зубожіння агресора.
Теми: сатира на мілітаризм і тоталітаризм · імперські загарбницькі манії · втрата людськості заради війни · громадянська байдужість і ситість · анімалістична алегорія · загроза агресивної темряви