Лист до Діда Мороза
Жиленко Ірина
Здрастуй, добрий Дід Мороз!
Ми сім'єю — мама, тато,
доня, син і пес Барбос,
чиж і сіре кошенятко —
пишемо тобі листа.
Отже, так.
В новорічну ніч, будь ласка,
подаруй синочку казку,
подаруй горбоконика
та ще шаблю й будьонівку,
сього-того, те і се,
що торбина принесе.
А до того і до сього
дай ще братика малого.
Доні — дай летючий бант,
щоб літати мав талант.
Хоче дівчинка літать —
отже, хай собі літає.
Ну, а ще їй треба дать
неба, без кінця і краю.
Те і се й до того-сього —
всяке інше, що даси.
Та ще братика малого
чи сестричку принеси.
А дорослим — що їм треба?
Мамі — тільки зірку з неба,
того-сього, се і те,
щастя-долі для дітей.
Та іще одного сина,
та ще донечку красиву,
та ще сукню синю-синю.
Хай волошкою цвіте!
Тато дуже мало просить.
Подаруй йому, Морозе,
бутси і футбольний м'яч,
галстук і квиток на матч,
трьох синів, на нього схожих,
трьох дочок, ясних і гожих,
і цитриновий бісквіт,
та ще цілий білий світ.
Ну, а нашому Барбосу
подаруй мішок ковбас
і попонку, щоб в морози
він не мерз ніколи в нас.
Подаруй чижу — терпіння.
Хай весни терпляче жде.
Ми пташину неодмінно
випустимо в небо синє
у ясний квітневий день.
Розфарбуй чижу крилята
і насип йому багато
сього-того, того-сього,
щоб утішити малого.
Хай по жердочці стрибає
і подзьобує крупу.
Хай нам весело співає:
"Чижик-пижик, де ти був?"
Ну, а нашій киці сірій
треба чапики тепленькі,
і щоб їх було чотири,
і щоб чапали тихенько.
Та ще голос тихий, ніжний
кошеня щоб мало.
Щоб під нього так утішно
й солодко дрімалось.
Всім нам — іграшки, гостинці —
дай усього, не жалій.
Щоб було і на ялинці,
щоб було і на столі.
Не лише для нас — для всіх
принеси хороший сніг,
урожай, бадьорий настрій,
мир, і злагоду, і щастя.
Про вірш
Теплий, гумористичний вірш-молитва у формі дитячого новорічного послання, де за наївними дитячими забаганками криється апологія великої гармонійної родини, домашнього затишку та щирої емпатії до всього живого. Твір сповнений світлої радості життя, доброти й безмежної ніжності.
Історія
Поезія належить до циклу родинно-дитячої лірики Ірини Жиленко 1970-х років, коли підростали її власні діти — донька Оксана та син Павло (у шлюбі з видатним письменником Володимиром Дроздом). Домашній світ — квартира, родинне коло, домашні улюбленці — для Жиленко завжди був сакральним бастіоном, що оберігав від суспільного холоду, ідеологічного тиску та життєвих негараздів.
У цьому вірші відбилася шістдесятницька концепція культу дому, дитинства та мікрокосму щирих людських почуттів. На противагу радянському пафосу колективізму Жиленко послідовно будувала поетику приватності, де найбільшими екзистенційними цінностями проголошувалися родинний лад, народження дітей, мирний побут і співчуття до найменшої істоти.
Форма
Вірш написаний гнучким чотиристопним хореєм, який завдяки пірихіям набуває природної пластики дитячої скоромовки, переліку або коломийкового речитативу. Повторювана фольклоризована фразеологічна формула-приспів («сього-того, те і се», «того-сього, се і те») задає веселу карнавальну пульсацію та невимушений тон щирої балаканини.
Композиція твору каталогічна (побудована як поступовий перелік прохань від кожного члена великої родини: сина, доні, мами, тата, собаки Барбоса, кімнатного птаха чижа та кошеняти). Поетичний синтаксис багатий на ампліфікації, перелічення, парцеляції та окличні інтонації, які створюють ефект живого гурту, де кожен навперебій висловлює свої сокровенні бажання.
Як читати
Образна тканина поезії віртуозно поєднує побутовий реалізм із поетичним бешкетництвом та романтичною гротесковістю. Дитячі прохання мають виразний чарівний характер: хлопчик просить казку й горбоконика, дівчинка — «летючий бант» і безкрає небо для вільних польотів. Проте наскрізним лейтмотивом крізь усі покоління звучить невтомне прохання про нове життя — братика, сестричку, «трьох синів... трьох дочок». Велика родина постає найвищим символом вітальності та безперервності роду.
Образи батьків розкриті з тонким ліризмом та добродушною іронією. Мамині бажання синтезують космічне й побутове: їй потрібна водночас і «зірка з неба», і щастя дітям, і волошкова сукня. Татові забаганки мають виразний характер чоловічих дитячих мрій (футбольний м'яч, квиток на матч, цитриновий бісквіт і водночас «цілий білий світ»), що стирає вікову межу між дорослими й дітьми у просторі свята.
Гуманістичний пафос твору сягає вершини в епізодах звернення від імені домашніх тварин. Турбота про пса Барбоса (попонка проти морозів), емпатія до кішечки та зворушлива молитва за чижа, якому просять «терпіння», щоб дочекатися весни й бути відпущеним у блакитне квітневе небо, утверджують францисканську любов до всього сущого. Це перетворює простенький дитячий вірш на маніфест доброти, всеосяжної злагоди та життєствердження.
Теми: родинне щастя та культ затишного дому · дитяча мрія і новорічне диво · материнство й прагнення продовження роду · чуйність і милосердя до тварин · поетизація родинного побуту · радість буття та світлий гумор