Осінь, копання картоплі
Жиленко Ірина
Копали картоплю. І відра хмеліли од дзвону.
Варили із кропом борщі, золоті і червоні.
Палили городи. І вчора, і завтра, й сьогодні,
З усім були згодні. Із кожним творінням господнім;
Наш пес був прекрасний. І півень прекрасний. І віл.
Густим контрабасом співав над цикорієм джміль.
І добрі дерева стояли на добрій землі.
Світились джерела. І в небі цвіли журавлі.
Все правда під небом на щедрій, на рідній землі.
Як світло і тепло отут, де шипшина і глід.
Присяду на сіно поміж дерезою і глодом.
Як блудного сина, прийми мене, хато природи.
Про вірш
Вітальна ідилічна мініатюра возвеличує гармонію первісної праці на землі та священну цілісність сільського космосу. Через пантеїстичне упокорення й примирення зі світом лірична героїня переживає катарсис і повернення до витоків буття.
Історія
Поезія органічно вписується в неоромантичний та натурфілософський пласт лірики Ірини Жиленко 1970-х років (збірки 'Автопортрет у червоному', 'Вікно у сад'). Попри те, що Жиленко традиційно вважають вишуканою урбаністичною поеткою 'київського затишку', вона неодноразово шукала порятунку від міської суєти й суспільної задухи у вічних циклах природи та традиційного українського селянського побуту.
Копання картоплі восени — архетипний для української ментальності ритуал осіннього збирання плодів, що асоціюється з родинним єднанням, турботою про виживання та підбиттям життєвих підсумків. Для шістдесятників таке заглиблення в 'грунт' і побутову простоту правили за спосіб збереження внутрішньої органічності, автентичності й духовної свободи.
Форма
Вірш створено на основі тонізованого анапеста (трискладового розміру) з варіаціями довжини рядка, що надає текстові розлогого, епічно-спокійного розгойдування, подібного до ритму монотонної сільської праці чи народної оповіді.
Римування переважно парне й суміжне з домінуванням відкритих чоловічих і багатих жіночих рим; звукопис багатий на сонорні [р], [л], [н], що моделюють дзвін металевих відер, гудіння бджіл та осіннє багаття, творячи щільну синестетичну тканину.
Як читати
Художній простір поезії розгортається за канонами сакралізованої буколіки: буденний процес праці осмислюється як літургійне дійство, де 'відра хмеліли од дзвону', а борщ із кропом палає чистими першоелементами — золотом і багрянцем. Дим від паленого бадилля стає подобою ладану, котрий сполучає землю з небом.
У творі панує біблійний пафос безумовного схвалення сущого: формула 'З усім були згодні. Із кожним творінням господнім' прямо апелює до книги Буття ('І побачив Бог, що це добре'). Рівність у красі пса, півня, вола й джмеля вибудовує гармонійну пантеїстичну ієрархію, в якій немає нічого зайвого, ницого чи ворожого.
Кульмінаційний акорд містить алюзію на євангельську притчу про блудного сина ('Як блудного сина, прийми мене, хато природи'). Лірична героїня визнає своє колишнє відпадіння від животворних витоків і шукає прощення та благословення в обіймах землі серед диких трав, обретаючи цілковитий екзистенційний спокій у лоні праматері-природи.
Теми: єдність із природою · сакральність буденної праці · пантеїстична гармонія · повернення до витоків · осіннє умиротворення · радість буття