Дощик, дощик голубий,
Колосків не оббий
Зливами-приливами,
Хмарами огнивими,
Птицями-зірницями —
В небі блискавицями!
Ти спадай на межу,
Я тобі таке скажу:
— Понад ріки та ліси
Хмари-вдари понеси,
Крапельками росяними
Над ланами вівсяними,
Цебром, цебром, цебрицею
Над нашою пшеницею.
Лийся тихо вдалині
На гречки та ячмені,
На гречки та ячмені,-
Буде весело мені!
Малишко Андрій
Буйна, динамічна пейзажна замальовка літньої грози, де життєдайний дощ приносить землі оновлення, свіжість і щедрість майбутнього врожаю.
Написано влітку 1957 року в період найвищого розквіту пейзажної лірики поета, що увійшла до збірок кінця 1950-х років.
Для поетики Малишка природні стихії — вітер, злива, громовиця — завжди слугували улюбленими джерелами вітальної сили, радості та оптимізму.
Вірш відбиває нерозривний органічний зв'язок українського селянина з хліборобською стихією природи.
Тристопний і чотиристопний анапест та дактиль із переливчастим ритмом, що імітує перші важкі краплі, пориви вітру й розлив зливи.
Багата звукова інструментовка з виразними алітераціями шиплячих і сонорних приголосних ([ш], [р], [з]).
Дощ виступає благословенням для спраглої землі, символом щедрого оновлення, очищення й буйного зростання всього сущого.
Діброва, степ і хлібні ниви радісно приймають небесну вологу, оживаючи в барвистому святі зелені, вологи й сонячного проміння.
Поезія випромінює щирий захват перед мудрістю природи, яка в кожному своєму русі несе ствердження радості буття.
Теми: літній дощ · гроза · очищення природи · радість буття · життєдайна стихія