В ліфті

Андрій Малишко

Ліфт піднімає нас догори
В ранки, і в півдні, і в вечори.

В ліфті не світло, але й не тьмянко,
Йдеш у гостиницю — в ліфт потрап.
Стріне привітно стара негритянка.
В неї робота все давн і ап *.

Має старенька це мало діла
З ранку до ночі і знов до зорі,
Вже й на роботі тій посивіла,
Все вона знизу, а інші вгорі.

Наче по ліфту життя проходить,
Руки стомились, в мозолях старі,
Інший хтось п’є, і живе, й верховодить,
Все вона знизу, а інші вгорі.

В ліфтовій клітці свої звичаї,
Містер до них із дитинства привик:
Біла ліфтерша — він шляпу знімає,
Чорна ліфтерша — стоїть, як бик,

Шляпу ще глибше натягне на вуха,
Топчеться важко, немов на огні,
Наче його допікає задуха.
З ними у ліфті їхать мені.

Їх до десятка зайшло в кабіну,
Морди, як ростбіф, з-під сірих шляп,
Чорна ліфтерша веде машину
Вгору і вгору, все ап та ап.

Всі одвернулись од чорної — білі,
Топчуться важко бики здичавілі,
Не шахтарі, їм тут їхать не мода,
Не трударі, — все банкірська порода.

Ти вже привикла, що погляд як жала,
От якби в мене в вітчизні жила,-
Жито б ростила, пшениченьку б жала,
Пісню із поля вела б до села.

Так, мене доброму вчила мати
Хлопчиком, певне, в юнацькій порі,
Перед старішими шапку знімати,
Щиро вклонятись, де є матері,

Поцілувати натруджену руку,
Білу чи чорну, немає біди,
За материнську несказанну муку,
За материнські великі труди.

Тільки б, можливо, як виняток в світі,
Не поклонився б я матері тій,
Що породила цих лютих і ситих,
Сірих — під шляпами — в злобі своїй!

В ліфті не світло, але й не тьмянко,
Я капелюха здіймаю один,
Низько, вклоняюсь тобі, негритянко,
Так, як вклоняється матері син.

За мозолі твої, чесні і чисті,
І за усмішку болючу, як звих,
І за синів —чотирьох комуністів,
За полінчованих і за живих.

Як їй сльоза заблищала з журбою!
Зашепотіли, міняючи тон,
Гангстери-містери поміж собою:
— Совєт Юніон?*
— Совєт Юніон!

Ліфт вже донизу пішов у ту пору,
А негритянці здалося за мить:
Тільки угору, і вгору, і вгору
В щасті своєму вона летить.
____________________________
*Давн— донизу, ап— вгору (англ.),
*Совєт Юніон — Радянський Союз (англ.).

Малишко Андрій

Про вірш

Оригінальна модерна поетична мініатюра, де буденний рух міського ліфта перетворюється на філософський роздум про невпинний стрімкий злет людського життя та погляд на світ із висоти.

Історія

Створено 1964 року, коли урбаністичні мотиви почали органічно входити в лірику Малишка, доповнюючи його традиційну пейзажну образність.

Доба 1960-х років у Києві позначилася бурхливим житловим будівництвом, появою висотних кварталів і нової модерної естетики щоденного життя.

Вірш демонструє внутрішню молодість поета й його готовність бачити метафізичний зміст у звичних речах цивілізації.

Форма

Гнучкий різностопний ямб і хорей із динамічною ритмікою, що відтворює плавне прискорення й рух кабіни підйомника вгору.

Контраст замкненого металевого простору ліфта й широкого відкритого простору київського неба за вікнами сходових клітин.

Як читати

Рух ліфта стає наочною метафорою плинного часу й духовного сходження: за лічені миті людина підіймається над міською метушнею.

Поет фіксує психологічний стан невагомості, коли відстороненість від повсякденних турбот дозволяє поглянути на своє буття в ширшому масштабі.

Поезія стверджує єдність минулого й майбутнього, доводячи, що духовний політ можливий за будь-яких обставин сучасного життя.

Теми: урбаністичний пейзаж · плин часу · погляд з висоти · філософія побуту · динаміка руху

Усі поети