Важкі вітри не випили роси…
Андрій Малишко
Важкі вітри не випили роси,
Черлені трави бродять буйним соком,
І вдалині під обрієм високим
Лугів осінніх теплі голоси.
А при багатті хлопці косарі
І комбайнери у спецівках синіх
Вплітають сміх до цих лугів осінніх,
Ведуть пісні під маєвом зорі.
Булькоче, пріє каша в казані,
А клен русявий хилить ніжно віти,
І йдуть в лугах, немов засмаглі діти,
І поминулі, і прийдешні дні.
Як хороше, як легко поміж них,
Між цих людей, в труді людей живих,
Між ними жить і поклоняться літу,
Свою турботу, снами не сповиту,
Свої думки у їхні перелить
На все життя, а тільки ж не на мить.
На все життя, з лугами, з берегами,
Із травами, із зорями в воді,
Щоб не спіткаться більше з’ворогами,
Щоб не хилитись в горі та біді.
Малишко Андрій
Про вірш
Філософська пейзажно-інтимна лірика про незнищенність природної краси, чистоти почуттів та внутрішньої стійкості людської душі перед життєвими бурями.
Історія
Вірш написаний 1961 року в період творчої зрілості поета й увійшов до збірки «Полудень віку» (1960–1962).
Цей період у творчості Малишка ознаменований поглибленням філософічності, зверненням до тонких медитативних настроїв і гармонії з природою.
Поет переосмислює життєві втрати крізь призму вічної незнищенності життя й непереможної краси світу.
Форма
Чотиристопний ямб із класичним чергуванням жіночих і чоловічих рим; гармонійний, врівноважений крок строфи.
Багата палітра зорових і дотикових образів (роса, світанковий простір, прохолода трави, важкі вітри).
Як читати
Краплина роси постає як витончений символ крихкої, але абсолютно непереможної краси життя, яку не можуть знищити жодні шквали долі.
«Важкі вітри» уособлюють історичні катастрофи, біди й потрясіння, які людина здатна витримати, зберігши чистоту власного серця.
Твір випромінює спокій мудрого життєствердження: все агресивне й темне минає, а світло й щирість залишаються жити у віках.
Теми: стійкість духу · краса природи · життєві бурі · чистота серця · філософський спокій