В теплім місяці у травні
Шепче явір думи давні,
В синім місяці у квітні
Думи явора столітні.
За водою за бистрою,
Над землею, як сестрою,
Дужа хвиля набігає,
Корінь явору ламає.
Але він на те байдужий,
Не схитнеться навіть, дужий…
Бо закоханий на волі
У лани широкополі,
В канівські веселі кручі,
В хвилі горді та ревучі.
Він, людському серцю милу,
Береже одну могилу.
Малишко Андрій
Світла травнева пастораль, наповнена пахощами весняного цвітіння, радістю буття та ніжним гімном відродженню природи й людської надії.
Вірш написаний у травні 1963 року під час весняного відпочинку поета на київській природі в Конча-Заспі.
Твір належить до перлин пейзажної лірики Малишка періоду шістдесятих років, насиченої вітальною енергією та свіжістю почуттів.
Поет відтворює гармонійний стан людини, яка знаходить духовне зцілення й радість у дотикові до первісної чистоти весни.
Чотиристопний хорей із дзвінкими перехресними римами; легкий, наспівний крок вірша передає колихання молодого листя й весняного леготу.
Насичена звукова інструментовка, пересипана м'якими асонансами та алітераціями, що імітують пташиний спів і шелест трав.
Місяць травень постає як священний час космічного розквіту, коли природа щедро ділиться з людиною теплом, світлом і надією.
Поет персоніфікує трави, квіти й дерева, вступаючи з ними в довірливий дружній діалог, сповнений взаємної любові.
Вірш стверджує безмежну цінність кожної миті життя, закликаючи людське серце відкритися назустріч добру й гармонії.
Теми: травневе цвітіння · весняне оновлення · радість життя · гармонія з природою · пастораль