Київські хулігани

Архип Тесленко

Хулігани коло селян узялись, що приходять на заробітки до Києва. Нема того й дня, щоб вони не обчистили чоловіка скільки на Сінному майдані. Що виймають, що крадуть, а більш виграють. Виграють вони так. Підходить один з їх до якого-небудь чоловічка в свиті, виймає три карти і почина:

— Оце один артист з звіринця дав розіграти грошей на бідних. Хто рубля виграє, тому два даю, хто два виграє — чотири даю. Оця карта виграє, ці дві програють.

Підходять по. одному і другі хулігани. Питають того, що й як,— нібито вони зроду й не бачили такого. Перший хуліган присідає, кладе карти йа землю вічками вниз, пересовує, помаленьку пересовує, так, що легко можна помітити карту, що "виграє".

— Вгадуйте,— каже, а сам ще й одвернеться, руки одна об одну тре.

Другий хуліган підзирне ту карту, та ще й ріжечок заломить на їй.

— На 2 карбованці граю,— каже. Виграв.

— Знов на два! — гука.

— Е, ні,— каже перший хуліган йому,— у мене хто раз виграв, з тим я більш і на копійку не граю.

Тоді той йому:

— Хм, а так можна, щоб за мене-хто карту підняв?

— Можна.

Хуліган дивиться, дивиться по всіх; далі чоловіка в свиті за руку:

— Підійміть за мене, пожалуста.

Чоловік той — чому ж неї піднять, коли вгадати не можна? — підійма і вгадує. •

— Спасибі! — хуліган йому. Получа гроші.

— Є в вас здачі з рубля? 20 копієчок за труди вам. Чоловік радий такий, шука здачі. І ото аби гроші показав

їм! Оточать його з усіх боків.

— Дядьку, нуте, нуте заграйте на свої,— починають, вмовляти.

Перший хуліган ще тихше пересовує карти. Ще довше руки тре.

Другі хулігани указують на карту дядькові, заламують ще дужче ріжечок на їй.

— Чи так-, то й так. На рубля мені! — каже дядько, спокусившись.

Хуліган уже швидше пересовує карти і назад не озирається вже. Ріжок заламлений є. Підіймає дядько, аж... карта — та... не та! Як на їй ріжечок загнувся, як розправивсь на тій — дядько не бачив. Оддає карбованця.

Хулігани знов:

— Ану, дядьку, ще!.. Ми завернем у його, сякого-такого, карбованця того, то ти недодивився... Так і так треба.

— Так у мене ні копійки вже,— каже дядько.

— Нічого, на чоботи вставай.

І буває, що дядько зостається з торбиною тільки.

Інший .би з сторонніх людей чи кивнув би, чи що на чоловіка,— так страшно: хижі очі помітять і тоді тобі або ніж, або камінь. Трапляється, що якийсь дядько й сам не піддається їм, то й дядька того і насуляють, і пику обплюють.

Поліція явна й тайна так скрізь і лазить, а цього не бачить.

Це воно, мабуть, годиться так?

Про вірш

Гостросюжетний публіцистичний нарис-фельетон, що реалістично викриває механіку шахрайства на київських ринках та трагічну наївність селян-заробітчан перед лицем міського криміналу.

Історія

Нарис написаний під час співпраці Архипа Тесленка з першою легальною щоденною українською газетою «Громадська думка» (Київ, 1906 рік), де письменник публікував дописи про злободенні проблеми міського і сільського побуту.

На початку ХХ століття приплив селян на некваліфіковані сезонні заробітки до Києва спричинив розквіт шахрайських угруповань на міських базарах (зокрема на Сінному ринку), які безкарно грабували наївних провінціалів за мовчазної згоди поліції.

Твір репрезентує Тесленка як уважного публіциста-репортера, який прагнув не лише художньо зафіксувати соціальне лихо, а й попередити земляків-селян про небезпеки чужого, ворожого міського середовища.

Форма

Художньо-публіцистичний нарис із елементами фельєтона й авантюрної драми. Твір побудований у формі документальної фіксації шахрайської схеми з використанням прийому «покрокової інструкції».

Стиль визначається соковитою, колоритною діалогічною мовою з використанням міського просторіччя, жаргонізмів та селянського говору, що створює граничну ілюзію безпосередньої присутності на міському майдані.

Як читати

Центральним об'єктом аналізу стає психологія шахрайства: злочинці постають як злагоджена театральна трупа, де кожен має свою роль (розігрувач, удаваний гравець, підбурювачі). Вони маніпулюють щирістю та жадобою швидкої копійки селянина, який щойно прибув шукати заробітку.

Образ «чоловічка в свиті» символізує беззахисність і патріархальну довірливість українського селянства перед цинічним, маніпулятивним урбаністичним світом. Дрібні деталі — заломлений ріжечок карти, удавана щедрість шахрая — викривають віртуозну механіку психологічного обману.

Підтекст нарису має глибоке соціально-викривальне звучання: місто виступає ненажерливим монстром, який зустрічає знедоленого трудівника не заробітками, а грабунком і знущанням, залишаючи його без останніх копійок на чужині.

Теми: шахрайство та кримінал · селяни-заробітчани · урбанізація і відчуження · київські реалії · наївність і обман · публіцистика

Усі поети