Наука

Архип Тесленко

Людей у церкві повно. Церква — городська, та гарно в їй так. Громовинне світло сяє, свічки палають, образи блищать, а еполети на панах, ризи на батюшках так і мигтять. Батюшки кадять та:

— "Сей день, его же сотвори господь, возрадуемся и возвеселимся в онь!"

Півчі:

— "Христос воскресе!.."

Люди так і ворушаться, зодів так і шамтить на їх: христосуються, цілуються... Весело. Так і всміхаються всі.

Надворі, на східцях, по боках теж ворушаться люде. Тільки ці люде не всміхаються вже, не радіть. Ці, мабуть, не чують "возрадуемся и возвеселимся". Ці, пообдирані, позгорблювані, простягають руки до кожного та тільки:

— Христос воскресе!.. Подайте, що милость ваша!

Між ними і одна молодиця стоїть, теж обідрана така, та така худа, бліда. Перед молодицею — дівчинка малесенька, в лахмітті в якомусь та в чобітках, що так і червоніють пальчики з їх. Надворі холодненько, вітрець проймає, і воно, чорнобривеньке, мабуть, не помалу змерзло, бо щічки ті, круглесенькі, сині-сині, оченята карі повні слізок, а само аж на місці не встоїть: одно ніжки ті то сюди, то туди ворочає, а рученятка свої, манісінькі, одно до живітка під лахміттячко стромляє, одно стромляє.

Молодиця оце дивиться на дідів, та й собі: і пригнеться інший раз оце, і голову схилить набік, і рот роззявить, та й нічого, почервоніє тільки.

Кашлянула, та й собі-таки — тільки так несмілко:

— Здр... Христос воскрес... з празником з святим будьте... — та й руку простягла-таки.

Ніхто нічого їй, тільки дід один з хрестами на грудіх:

— Пху! І сорому немає їй!.. Хай уже ми...

Молодиця почервоніла зразу так, далі затулилась полою..

— Боже мій, боже мій, — каже, — хіба ж хто й повірить, що тобі горе? Хіба ж хто й повірить, що ти тільки раз учора годувала дитинку скориночками?..

— Молода, не каліка, — дід їй, — заробила б... і нам би не заважала отут.

— Мої рідні! — молодиця йому. — Де ж би я заробила? Я ж ждала, я ж виглядала... Що ж я робитиму, коли є нас... і без діток є...

Молодиця втерлась, помовчала, далі:

— Було б у мене що, була б хата, чи я б виглядала наймів отих?.. Чи я б оце стояла тут?.. Боже мій!.. — Молодиця знов полу до очей: — Умер... умер покійник-чоловік... добре й зробив.

— Ну, киснеш! — визвірився дід з хрестами. — Хтось подивиться на тебе оце.

Архип Тесленко — В пазурях у людини Архип Тесленко — "Да здравствует небитіє!" Архип Тесленко — В тюрмі Ще 27 творів → Біографія Архипа Тесленка

Молодиця перехлипала, постояла, подивилась кругом, пригнулась ще разів з скільки, далі до дівчинки:

— Парасю, моя дитино, проси ти!..

— Мамо, я змелзла, — дівчинка їй.

— Проси, моя дитино! Христос воскресе, кажи. Тобі зручніш.

Дівчинка:

— Мамо, я їсти хоцу.

— Ну, ото ж і кажи: їсти нічого, кажи, удягтися ні в віщо.

— Спатки хоцу, мамо.

Мати аж з серцем на неї:

— Проси, я тобі кажу, зараз!

Дівчина:

— Боюсь.

— Проси!.. Христос воскрес, кажи. Ось пан іде... зараз!

Дівчинка:

— Хли... Хлистос... Восклес... — та й затулилась пальчиками.

— Чому ж ти руки не простягла ото? Ну й!.. Руку сюди! Отак держи!

Дівчинка:

— Змелзла он... змелзла так, а вони... а вони... — одвернулась до рундука, заплакала. Плаче так гірко, аж здригається вся.

Дивиться мати. Сльози тільки кап-кап у самої. Зітхнула, подивилась сюди й туди та знов пригинаться давай.

Пригиналась-пригиналась — нічого.

— От, боже мій, — каже. — Ходім, Парасю, між паски ще.

Взяла за ручку, веде...

— Пра-а-зников пра...зник, — чується з церкви.

Пасок коло церкви багато, та все такі жовті... Поміж пасками ліхтарі горять скрізь, люде стоять, гомін... Мати каже:

— Ну, підходь, Парасю... до жінки до тії. Христос воскресе, кажи.

Дівчинка мов не чує.

— Мамо, он спідницка гарна яка в дівцини.

— Христос воскрес, кажи!

— Мамо, он паска яка, а яєцка які... червоні, дивіться! — показує, та аж осміхається.

— Я тобі... Я тобі що кажу? — гнівається мати.

— Що там? Куди прешся? Народ! — прогонить їх поліціянт.

Ось трохи згодом ревуть дзвони — паски святять. Забирають люди, несуть. Молодиця дивиться — стоїть, тільки сльози грають їй.

— Мамо, ходімте взе й ми, — каже дівчинка.

Мати за ручку її, похнюпилась, ідуть.

Люди скрізь так юрбами й сунуть. Звощики скрізь так і торохтять. Дзвони ревуть десь. Майорять хлаки улицями. Громовина сяє. А на небі ані хмариночки; зорі тільки миг-миг.

Дійшли до базарю, стала мати, думає.

— Мамо, ходімте взе! — каже дівчинка.

— Куди підемо?

Мати скривилась, за ручку дівчинку та під крамницю на піддашшя.

— Мамо, ну й спідницку бацила я!

Мовчить мати.

— Мамо, я яєцка хоцу.

Мовчить.

— Мамо, дасте паски?

— А чом ти не слухалась, як я тебе навчала? Казала: проси! А ти слухалась моєї науки?

Дитина в плач.

Мати помовчала, нахилилась і пригорнула дочку.

— Моя дитино! Дай хоч поцілую тебе!

Про вірш

Сатирично-викривальний та глибоко трагічний етюд, що викриває лицемірство офіційної релігійної обрядовості та разючу соціальну прірву між пишним світом забезпечених верств і безпросвітною вбогістю знедоленого селянства.

Історія

Оповідання-етюд «Наука» створене Архипом Тесленком у 1906 році — у розпал першої російської революції, коли загострення соціальних суперечностей досягло апогею. Для письменника це був час інтенсивної літературної праці та водночас початку переслідувань з боку царської охранки за зв'язки з селянською революційною організацією «Селянська спілка».

Твір органічно входить до циклу ранньої соціально-психологічної новелістики Тесленка, присвяченої змалюванню крайньої зубожілості та безправності трудового селянства, що змушене жебракувати у великих містах під час релігійних свят.

Опублікований у тогочасній демократичній періодиці, етюд став потужним звинувачувальним документом проти фарисейства панівних верств і духовенства, які використовували християнську риторику для маскування суспільної жорстокості.

Форма

Прозовий етюд (мініатюра), побудований за принципом кінематографічного монтажу та різкого психологічного контрасту між двома локусами: внутрішнім простором храму та прицерковною папертю.

Ритмізована проза твору насичена розмовними інтонаціями, еліпсисами, вигуками, переривчастим синтаксисом («одно ніжки ті то сюди, то туди ворочає...»), що передає живий подих народного мовлення та підсилює експресивність оповіді.

Як читати

В основі образної системи твору лежить антитеза: сяйво позолоти, «громовинне світло», миготіння офіцерських еполет і золотих риз протистоять синім від холоду дитячим щічкам, дірявим чобіткам і лахміттю бідняків. Церковний літургійний вигук «возрадуемся и возвеселимся» звучить єхидним знущанням над тими, хто мерзне біля храмових дверей.

Зворушлива художня деталь — маленькі дитячі пальчики, що червоніють із розбитих чобітків, та несміливі, сповнені сорому рухи молодої матері — концентрує в собі трагедію материнства в умовах злиднів. Мати відчуває внутрішній сором жебракування, долаючи власну гідність заради порятунку голодної дитини.

Фінальний жест — гидливе «Пху» поважного діда з Георгіївськими хрестами на грудях — слугує саркастичним вироком суспільній псевдоморалі. Назва «Наука» набуває гіркої іронії: це страшний урок виживання та черствості, який дитина і мати отримують від ситого, байдужого світу.

Теми: соціальна нерівність · лицемірство церкви · злидні та голод · дитяче страждання · материнство · жорстокість суспільства

Усі поети