Бувають хвилі – серце мліє
І скорбних мислей рій летить,
Мов чорна хмара небо криє
І грім у хмарі гуркотить.
І поглядом німої злоби
Гляджу на небо й світ живий
І жду, що з земної утроби
Ось-ось прорвесь огонь страшний
І вмить спалить всю землю тую
З всіма неправдами її,
Перелама хаос твердую
Шкарлущу скріплої землі…
І, наче золото в горнилі,
Сей світ очиститься зовсім,
І чиста, в невечерній силі,
Засяє правда й воля в нім.
2 апреля 1880
Драматичний сплеск апокаліптичного гніву проти вселенської кривди, коли серце мліє від болю й жадає очисного вогню, здатного спопелити світ несправедливості.
Поезія створена у 1883 році, входить до циклу «Осінні думи» у збірці «З вершин і низин».
Написана під час гострих душевних криз і сутичок із галицьким шляхетсько-бюрократичним середовищем, коли Франко відчував безсилля законних методів боротьби.
Твір відображає бунтарський титанізм поета, споріднений із біблійним пророчим гнівом або байронічним протестом проти світового зла.
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням (абаб), ритміка напружена, стрімка, з виразними паузами між рядками.
Експресивний лад твору підкреслюється апокаліптичною метафорикою (чорна хмара, грім, вогонь із земної утроби, попіл).
Поет відверто фіксує стан граничного душевного напруження, коли щоденне споглядання соціальної кривди й людської підлості породжує почуття німої люті.
Бажання тотального винищення світу в пекельному полум'ї виникає не з жорстокості, а з безмежного відчаю праведника, який не може змиритися з торжеством лицемірства.
Цей спалах бунту завершується внутрішнім очищенням: крізь морок апокаліпсису проглядає невгасиме бажання бачити оновлену, чисту від скверни землю свободи.
Теми: бунт проти кривди · апокаліптичний гнів · біль за людство · титанізм і протест · душевна буря