N. N. («Виступаєш ти чемно, порядно…»)
Іван Франко
Виступаєш ти чемно, порядно
І говориш розумно і складно,
І лице твоє гарне та ясне –
Заглядиться дівча не одно, –
Та мене щось відтручує власне,
І смутить, і тривожить воно.
Все здається мені, що налитий
Ти сльозами і кров’ю селян,
Що людською ти кривдою ситий,
Що твій батько – дерун і тиран,
За життя носить пекло у груді,
Заливає вином черв’яка,
Та як з світом прощатися буде,
То пекельная кара тяжка
За всі зла, за грабовання враже,
За обдерте, збідніле село
Як клеймо братобійчеє ляже
На твоє мармурове чоло.
І почуєш ти жар невгашений,
Що палитиме серце твоє,
І тривога, мов меч наострений,
Твої думи зсіче і поб’є.
В твоїй груді, мов вихор в погоду,
Дикі страсті зірвуться грізні,
І, як вихор збентежує воду,
Так тебе вони внурять в багні.
І рука твоя кривдов сплюгавиться,
Переміниться в злобу любов –
Ось чого моє серце кривавиться,
Як подумать, що буде з тобов.
І дарма, що такий ти приємний,
Що друзяка ти з діла і з мови,
Що ти людяний, тихий і чемний,
Що бажаєш і стоїш любови!
Людська кривда, котров ти годований,
На добро не виходить нікому!
Так огонь, у соломі захований,
Спалить двір весь, не лиш ту солому.
15 марта 1883
Про вірш
Безжальне викриття соціального лицемірства ситого панича, за чиїми бездоганними манерами й освіченістю криються народні сльози та вікова кривда.
Історія
Вірш звернений до узагальненого представника тодішньої «золотої молоді» (позначеного ініціалами N.N.) — вихідця з поміщицького або багатого чиновницького роду, який прикривав паразитичне існування фразами про лібералізм і культуру.
Франко не раз стикався з такими паничами у львівських кав'ярнях і редакціях: вони демонстрували європейську ґречність, але жили з безсоромного визиску зубожілого галицького селянства.
Форма
Амфібрахічний ритм із перехресним римуванням. Ритмічна пульсація підсилює відчуття внутрішнього психологічного розслідування та наростаючого морального осуду.
Як читати
Зовнішній блиск героїчного образу (красиве обличчя, плавна розумна мова, шляхетний стрій) контрастує з огидною сутністю його походження. Поет бачить на його ошатному вбранні невидиму кров і сльози селян-кріпаків.
Образ батька героя — тирана й визискувача, який заливає вином докори нечистого сумління, — виростає до символу всього експлуататорського класу Галичини. Син, приймаючи плоди цього грабунку, стає співучасником злочину.
Твір вражає безкомпромісністю морального суду: жодна ввічливість і освіта не можуть спокутувати соціальної несправедливості, якщо людина не зречеться паразитичного існування.
Теми: викриття лицемірства · соціальна прірва · селянська кривда · панське паразитування · моральний суд