Великий жартівник
Мені розповідали одного разу – було це на зорі радіомовлення, – як одна радіостанція транслювала якусь оперу.
Прогриміли останні акорди, і радіослухачі почули:
– Альо-альо, товариші! Трансляцію закінчено. На добраніч. Заземлюйте свої антени.
Радіослухачі вже хотіли виключити свої гучномовці, коли раптом по всіх кутках Радянського Союзу тисячі гучномовців одчайдушно заверещали жіночим голосом:
– Ай, пустіть мою руку! Що це справді за нахабство?
Скандал був не дуже великий, зате привселюдний.
Великий жартівник – мікрофон помстився за те, що його забули вчасно виключити, і по цілій країні радянській передав законний протест дикторки, яку не в міру палкий радіотехнік чи, може, диктор вхопив за руку вище дозволеного місця.
То розповідали мені.
Тепер розповім я.
У нижченаведеному немає жодного слова вигадки.
1
Композитор Синиця, сидячи біля свого приймача, трохи не впав непритомний, коли почув по радіо:
– Альо! Прослухайте тепер твір сучасного композитора Синиці, що помер 1920 року.
Чи треба говорити, що Синиця і зараз живий-здоровий і помирати не збирається.
2
Піаніст сидить у мікрофонній залі біля рояля.
– Альо! – гукає в мікрофон музкерівник. – Піаніст Пактовський виконає вальс на чотири руки.
Піаніста охоплює жах. До цього часу і він, і його мама думали, що в піаніста тільки дві руки. Звідки взялися в нього ще дві – невідомо.
3
– Слухайте, товариші, перерву на п'ятнадцять хвилин.
– Цікава штука ця перерва, – бурмотить біля свого приймача селянин з Конотопщини. – Тільки як же її слухати, оту перерву, коли як єсть ні чорта не чути?
4
Товариші слухачі слухають пояснення до опери "Фауст", і чують вони таке:
– Фауст кинувся на Маргариту, а вона не суперечить.
Жаль, що вона не суперечить. Доведеться спустити завісу і пояснити Маргариті, що не можна ж так поводити себе на очах у численної публіки столичного оперового театру.
Або ще так:
– Кармен умирає і падає непритомна.
Чудійка ця Кармен! Порядку не знає. Забула, що спершу треба впасти непритомною, а потім уже вмирати, а не навпаки.
5
– Альо! Тепер музичний ансамбль проспіває дві пісні.
Добре, що музичний ансамбль не послухав свого керівника, не вишикувався біля мікрофона і не заспівав рипучими гугнявими голосами "Ой у лузі!".
6
До мікрофона підходить доповідач. Щулиться, недовірливо розглядає мікрофона. І вся Україна чує:
– Так оце я перед цією чортовиною буду говорити?
Добре, коли радіослухач зрозуміє, що "чортовиною" доповідач називає мікрофон. А що ж буде, коли нещасний слухач подумає, що "чортовиною" називають його самого? Неприємностей ціла купа!
7
– Альо! Трьох старих слюсарів ВУРПС[13] нагородив званням ветеринарів праці...
Ветеринари цілої України, сидячи біля своїх приймачів, як по команді, знизують плечима:
– Та невже наша професія така почесна, що навіть старих металістів ВУРПС нагороджує званням ветеринарів праці?
Заспокойтесь, товариші ветеринари! Це просто в диктора язик розходився так, що забув усяку дисципліну і замість "ветеранів" бовкає "ветеринарів".
***
Мікрофон – це в'їдливий і лукавий жартівник. Йому нема діла до настрою, до невміння говорити, до недбальства, до любовних почуттів палкого музиканта або механіка.
Коли під час трансляції опери його в антракті забудуть виключити, він не задумається прокричати на цілу Україну розпачливий зойк робочого сцени:
– Мишко, сто чортів на твою голову! Та прибивай же дерево, трах-трах-трах! Бах!
Мікрофон мало думає про вуха радіослухачів. Йому що? Йому плювать!
Треба, значить, про ці вуха думати іншим.
Авторові аж соромно повторювати такі заяложені істини.
Та що ж удієш?
Кожному з нас доводиться часом ломитися в одчинені двері.
__________________
("Червоний перець", № 10-11, 1931).
[13] ВУРПС – Всеукраїнська Рада професійних спілок.