Бажання

Про вірш

Пристрасний маніфест соціально-визвольної лірики, витриманий у формі романтично-фольклорної візії польоту над пограбованим рідним краєм, сповнений болючого протесту проти кріпосницьких пережитків і капіталістичного визиску.

Історія

Поезія «Бажання» («Дайте мені, браття милі...») постала на початку 1880-х років, у період посилення імперського тиску після Емського указу 1876 року, коли українське друковане слово підлягало жорстокій цензурі. Водночас це був час бурхливого розвитку цукроварної промисловості в підросійській Україні (зокрема на Київщині та Поділлі), що супроводжувався масовим обезземеленням селян, руйнуванням традиційного патріархального устрою та нещадною експлуатацією робітників на новітніх капіталістичних підприємствах.

Михайло Старицький, стоячи біля витоків Театру корифеїв разом із Марком Кропивницьким та Миколою Лисенком, бачив народне лихо безпосередньо під час нескінченних мандрів трупи провінціями. Його лірика цього часу акумулює шевченківську трагедійну традицію вболівання за підневільний люд і відображає гостре неприйняття колонізаторського економічного гніту, податкового визиску й безправ'я селянства.

Форма

Вірш написано чотиристопним хореєм із послідовним чергуванням дактилічних/жіночих та чоловічих клаузул, що органічно відтворює метрику української народної пісні (козацьких та рекрутських дум і пісень). Ритмомелодика підтримується плинним перехресним римуванням у межах умовно катренової синтаксичної організації, де строфи перетікають одна в одну єдиним емоційним видихом.

Звукова організація насичена сонорними приголосними ([р], [л], [н]), які увиразнюють ілюзію ширяння («Крила соколині: Облечу я край мій рідний»), та алітераціями вибухових приголосних ([г], [к], [д]), що посилюють драматичний осуд гнобителів («пана й жидовина», «драли на податки»). Ритм стрімкий, інтонація декламаційно-ораторська.

Як читати

Художня композиція твору розгортається за принципом антитези: ідеалізований природний простір вільної України зіставляється з похмурою дійсністю поневоленої батьківщини. Романтичний образ соколиного крила символізує прагнення свободи духу, всеохопного зору митця-деміурга, здатного побачити панораму національної трагедії. Поет послідовно шукає оазу волі, де б могутні «дуби широкочолі», повноводні «річки й озера вільні» та степи уособлювали первісну гармонію неспаплюженої природи.

Кульмінація твору має виразне соціальне забарвлення: автор переходить від пейзажно-алегоричної візії до нищівного реалізму доби первісного нагромадження капіталу. Антитеза «золотіли б пшеницею, а не буряками» влучно маркує витіснення життєдайного хліборобства індустріальними культурами заради надприбутків орендарів і поміщиків. Образи «змученого брата» в цукроварнях та «зірочок-дівчат», які гинуть у виробничому «багні», звучать як трагічний реквієм молодості та цвіту нації.

Фінал поезії концентрує інвективу проти колоніально-адміністративної машини: метафора «драли сорочок і шкури» оголює фіскальний деспотизм, а всюдисущі «тюремні мури» постають зловісним символом Російської імперії як суцільної тюрми народів. Вірш поєднує народницьку тугу за втраченим раєм і революційне бунтарство, характерне для зрілого поетичного доробку Старицького.

Теми: громадянська лірика · соціальний протест · біль за долю України · капіталістичний визиск · шевченківські мотиви · прагнення свободи