I гвалт, і кров
Михайло Старицький
I гвалт, і кров… справля сваволю сила,
Роз'ятрена, з запеклістю в очах,
З гадюками, що віються, мов крила.
І з піною на зціплених устах…
За нею вслід рабів густа отара,
Озброєна залізом і вогнем;
Ладен з них всяк, за цяцьку в півталяра,
Знущатися над братом-бідарем…
І брата брат катує, ріже, коле,
Незбройного кладе, немов снопи;
І трупом геть укрилось рідне поле,
Покрасилось од кревної ропи…
Раби сліпі! Знаряддя кляте влади!
За що, про що катуєте братів?
Сами ж себе ви губите з розради,
Зміцняючи сваволю дукарів!
Ви злу напасть убрали в пишні шати,
В угоду їй наставили темниць,
І вільная колись орлиця-мати
Через дітей спустила крила ниць…
Де ж правда, де? Де та любов над нами?
Невже й вона химера лиш одна,
І мусить люд, ярмований віками,
Пить з власних сліз отрути ківш до дна.
Холоне кров, німіє серце в грудях…
Та прояви ж, мій боже, правий гнів!
Поглянь на скрут, що зашморгом на людях
Від посіпак неситих і катів!
Але вгорі безжурно та яскраво…
Весна пиша під перлами роси,
І навіть се побоїще криваве
Не знаруша загальної краси…
Про вірш
Гнівний громадянсько-публіцистичний маніфест викриває самогубну братовбивчу ворожнечу та сліпу покору поневоленого народу, що служить знаряддям у руках тиранії. Пафос вірша поєднує трагічний відчай з пророчим осудом та болісним зіставленням людського здичавіння з байдужою красою весняної природи.
Історія
Твір створено в добу тяжкої політичної реакції за правління Олександра III, коли після вбивства царя-реформатора самодержавний режим розгорнув масовий терор, провокуючи шовіністичні настрої, погроми та посилюючи поліцейсько-жандармський контроль. Для Старицького, який сповідував ідеали народництва та братерства, видовище того, як експлуатовані верстви стають знаряддям насильства проти власного народу й слугують інтересам імперської верхівки, було найтяжчим духовним потрясінням.
Емський указ суттєво звужував можливості для відкритого друку такої поезії на підросійській Україні, тому подібні гострополітичні твори або ширилися в рукописних списках, або передавалися до Галичини (зокрема до часописів «Зоря», «Діло»), де підтримувався зв'язок між розділеними частинами нації. У цьому вірші відчутний виразний шевченківський струмінь інвективи й болю за «одурених братів».
Як організатор і керівник українського професійного театру, Старицький щодня стикався з цензурними заборонами, утисками та підступами колоніальної адміністрації, тому тема самовладдя «дукарів» і сліпої рабської юрби була для нього вистражданою життєвою реальністю.
Форма
Поезія написана п'ятистопним ямбом із чергуванням жіночих і чоловічих клаузул, що надає текстові урочистого, ораторського, біблійно-пророчого звучання. Ритмічна канва витримана в традиції високої громадянської інвективи, де кожна стопа підкреслює гнівний осуд і внутрішній динамізм риторичного мовлення.
Строфіка спирається на катрени з перехресним римуванням (АбАб), розгортаючись у цілісну монологічну композицію. Емоційна напруга досягається граматичним паралелізмом, риторичними запитаннями («Де ж правда, де?»), окликами й антитетичними зіставленнями.
Як читати
Центральним художнім вузлом твору є алегоричний образ Сваволі — персоніфікованої сили гноблення із запеклістю в очах та гадюками замість волосся чи крил, що відсилає до міфологічних образів фурій або медузи Горгони. Слідом за нею суне «рабів густа отара» — дегуманізована маса, готова за мізерну подачку («цяцьку в півталяра») катувати рідного брата.
Ключовий національно-екзистенційний символ твору — «вільная колись орлиця-мати» (алегорія України), яка пригнічена не лише зовнішнім ворогом, а передусім зрадою й безчестям власних дітей («через дітей спустила крила ниць»). Цей мотив безпосередньо суголосний шевченківському комплексу роздумів про запроданство, яничарство і втрачену козацьку волю.
Фінал твору вибудувано на філософсько-етичному контрасті: на тлі кривавого побоїща, де брати нищать один одного, сяє безжурна весняна природа під росяними перлами. Ця космічна байдужість світу до людської трагедії поглиблює відчай ліричного героя і водночас загострює моральний імператив: людство мусить самостійно подолати своє падіння й вибороти справедливість.
Теми: братовбивча війна · тиранія і рабство · громадянська інвектива · доля України · соціальна зрада · природа і людина