(З британського)
Скінчилася мука твоя…
Тепер зійде щастя зоря!
І в пісні зелених дібров
Воскреснеш ти, велетню, знов,
І образ за волю борця
У їй буде жить без кінця.
І поки-но волі — нарід
Ховатиме в серці твій слід:
Ти згинув, але твоя кров
Натхнула до брата любов —
І в сере, прибите згола,
Одвагу і силу влила.
Ми в січі підіймем твій стяг
І пройдемо пасмо звитяг,
І доні розкішних долин
Прославлять в піснях твій загин;
Але без сльози на очах,
Аби не зневажить твій прах!
Урочистий реквієм-гімн безсмертю полеглого героя, який трансформує жертовну загибель борця у невичерпне джерело національної мужності та прийдешньої перемоги.
Вірш має авторську ремарку «З британського», що вказує на творче переосмислення європейської визвольної поезії (імовірно, шотландських чи ірландських патріотичних балад, співзвучних українському контексту). Подібна псевдоперекладна або адаптаційна форма часто слугувала захисним цензурним щитом для поширення радикальних революційно-демократичних ідей.
Твір резонує з підпільним народницьким та національно-визвольним рухом в Україні кінця XIX століття. Старицький осмислює феномен індивідуального самопожертвування заради спільноти, переводячи приватну скорботу у площину священного обов'язку побратимів перед пам'яттю полеглого.
Поезія написана чотиристопним амфібрахієм (подекуди з метричними варіантами та стоповими стягненнями/цезурами), що надає ритму урочисто-траурного, хвилеподібного розгойдування, властивого героїчним думам та баладам.
Римування суміжне (парне, ааббвв...), витримане переважно у чоловічих римах («твоя — зоря», «дібров — знов», «борця — кінця»), що карбує кожен рядок, надаючи йому афористичності, епічної ваги та акустичної твердості.
Провідним стрижнем є міфологема воскресіння лицаря у народній пам'яті через поетичне слово й пісню («І в пісні зелених дібров / Воскреснеш ти, велетню, знов»). Смерть героя трактується не як поразка чи фінал буття, а як життєдайний засів: його пролита кров метафорично вливає мужність і любов у зневірені, прибиті серця сучасників.
Особливої етичної висоти образність сягає у фінальному імперативі: забороні на сльози та ридання («Але без сльози на очах, / Аби не зневажить твій прах!»). Плач визнається слабкістю, недостойною пам'яті титана; гідним ушануванням проголошується виключно підхоплений стяг і продовження звитяжної січі за волю народу.
Теми: патріотизм · героїчна смерть · історична пам'ять · заклик до боротьби · самопожертва