До України
Михайло Старицький
Моя Україно! Як я тебе любив!
Твої луги, твої степи розлогі,
Дніпра ревучого славетнії пороги
І хвилі золоті твоїх шовкових нив.
Як я любив в садочках вишняку
Твої білесенькі, немов хустини, хати,
Поважну річ старих дідів чубатих
І регіт дітвори в жартливому танку.
Як я любив в ніч теплу, весняну
Чуть пугача з діброви тихий стогін,
Гукання парубків, дівчат веселий гомін
І пісню з-за лугів розкішну, голосну.
Як я любив уосени в стіжках
Хліб коло хат, а ранками сідими
Селян за працею хапливою між ними
І стукіт говіркий ціпів геть по токах.
Як я любив зимової доби
При каганці невпиннеє сюрчання
Тих веретен і пісню чи ридання
Тихесеньке жіночої журби.
Як я люблю безрадісно тебе,
Народе мій, убожеством прибитий,
Знеможений і темністю сповитий,
Що вже забув і поважать себе,
Потративши свої колишні сили...
Як я люблю твої сумні могили,
Україно! Як я люблю тебе!
І ось тепер та мучена любов
Мене жене в далекую чужину...
1881
Про вірш
Сповнена болю й ностальгії патріотична елегія-сповідь поета, який оплакує поневолення рідного краю та свій вимушений відхід у чужину.
Історія
Твір датовано 1881 роком — добою жорстокої політичної реакції в Російській імперії після вбивства Олександра II, що супроводжувалася посиленням репресій проти українського руху.
У цей час Михайло Старицький був змушений долати значні цензурні та поліційні перепони, рятуючи український театр і громадську діяльність ціною колосальних особистих жертв та виснаження.
Поезія написана перед від'їздом або в момент тяжких роздумів про необхідність залишити рідну землю заради збереження можливості працювати на благо національної справи.
Форма
Твір написаний п'ятистопним ямбом із чергуванням чоловічих і жіночих рим, що надає монологу класичної стрункості, медитативної урочистості та драматизму.
Побудований за принципом ліричної анафори («Як я тебе любив!», «Як я любив...»), яка поступово трансформується у теперішній драматичний час («Як я люблю безрадісно тебе...»).
Стилістика поєднує романтичну ідилічність першої частини з високим громадянським трагізмом фіналу.
Як читати
Початкова панорама України розгортається крізь призму архетипних образів (степи, пороги Дніпра, білі хати, вишневі садки), втілюючи вічний ідеал національного буття в усіх порах року.
Патріотичне почуття поета зазнає складної еволюції: від світлого милування народним ладом до «мученої», безрадісної любові до народу, який прибитий злиднями, знеможений і втратив історичну пам'ять.
Фінальний акорд виходу в «далекую чужину» замикає коло мотиву жертовності: любов до батьківщини стає не джерелом тихої радості, а важким хрестом і рушієм добровільного вигнання.
Теми: любов до України · біль за поневолений народ · мотив вигнання і чужини · національна пам'ять і самоповага · ідилічний образ рідного краю