Кантата на честь і славу Лисенку
Михайло Старицький
а) Спільний хор
Ніч непробудна; мов кладовище країна;
Саваном чорним укрита безмежна долина…
Ти-хо – ні думи; глухо – ні сміху, ні згуку,
Тільки-но стогін зірве де здавлену муку…
Ох, Україно! Серцем невже ти почила?
Де ж твоя доля, де твоя слава і сила?
Кобза розбита… рідного згуку не чути…
– Ох, не питайте, діти, я гину з покути:
Духом славетним ще я не вмерла, а тлію,
Тільки хто збудить в серці одублім надію?
Туга лиш клонить тирсу по збитому полю,
Буйний лиш плаче про славу минулу, про долю…
б) Співці
Баритон:
Ні, не тужіть: господь почув наш стогін,
Послав співця і серце оживив;
Прислухайтесь, – росте усюди гомін
І настає надія кращих днів!
Тенор:
Луна біжить; до згуків линуть згуки,
В гармонії сплітаються ясній –
І гасять нам непереможні муки,
І нам несуть розкішні зграї мрій!
Сопрано:
О марева і настрої чудові!
Душа моя в гармонії зроста
І прагне вся розкритись до любові
І за братів на себе знять хреста!
Альт:
Підносяться натрудженії груди,
Бо напились живущої води;
Тінь радощів перебіга повсюди
І проріка, що збудемось біди!
в) Квартет і хор
Велика сила, необора
У рідній пісні, в слові тім,
Що наша ненька, з туги хвора,
Співала діточкам малим.
О, згук тих слів подобен чуду, –
І богом дадений співець
Омиє нам серця від бруду,
Який скалічив їх внівець…
І буде славен він повіки,
Наділить славою і нас:
Стріпнуться немічні каліки
І прискорять той слушний час!
Квартет
Розбудив ти нас, кобзарю,
Проясняються й сумні.
І в забутому вівтарю
Творчі чуються пісні!
Хор
Гей, вставайте: рідне слово
Вже склика до праці всіх!
Заживем тепер наново –
Скинем давній рабський гріх!
Квартет і хор
Опізнаймось, годі скніти,
Братські руки сплетемо,
І під прапором освіти
Всім добро понесемо!
г) Спільний хор.
Слава, слава кобзареві,
Щастя нашій долі!
Слава рідному співцеві,
Велетню Миколі!
Слава труднику, що тратив
Сили на спізнання;
Не продав він за дукати
Божого надання…
А музику рідну ширив,
Піднімав високо,
І в народну душу вірив,
В ній тонув глибоко…
Не умре ж душа живая,
Дума не загине,
А від краю і до краю
Славою полине…
І напасники лихії
Вниз потуплять очі,
І таки зоря надії
Блисне серед ночі…
Слава ж, слава Кобзареві,
Вік віків віднині,
Слава рідному співцеві,
Слава й Україні!
Про вірш
Урочистий музично-поетичний гімн духовному відродженню України через чародійну силу національного мистецтва, присвячений творчому подвигу композитора-побратима Миколи Лисенка.
Історія
Текст створено з нагоди 35-річного ювілею творчої діяльності Миколи Віталійовича Лисенка у 1903 році — події, яка перетворилася на грандіозну всеукраїнську маніфестацію національної єдності в Києві. Старицького й Лисенка пов'язували десятиліття тісної дружби, спільної праці над першими українськими операми («Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба») та фольклорними експедиціями.
В умовах імперських заборон українського друку та сцени вшанування композитора набуло гострополітичного резонансу, ставши свідченням нездоланності національного духу, а кантата Старицького — словесним маніфестом визнання Лисенка як духовного рятівника поневоленого народу.
Форма
Твір побудований за законами класичного хорового лібрето й складається з контрастних частин: похмурого прологу хору (тристопний амфібрахій із перехресним римуванням), сольних арій співаків (чотиристопний ямб із чергуванням жіночих і чоловічих клаузул) та піднесеного фінального гімну квартету й хору.
Ритмомелодика тексту надзвичайно пластична й спеціально розрахована на поліфонічне хорове інтонування; майстерний звукопис (шиплячі й глухі в описі мертвотної тиші, дзвінкі сонорні «л», «н», «р» у партіях солістів) передає перехід від скорботного заціпеніння до тріумфального апофеозу.
Як читати
Образна система кантати розгортається від мортальної метафорики першої частини («Ніч непробудна; мов кладовище країна; / Саваном чорним укрита безмежна долина») до осяйного світла відродження. Символ розбитої кобзи та одубілого серця України втілює стан колоніальної пригніченості під тиском Валуєвського циркуляра й Емського указу.
Поява постаті митця осмислюється у пророчо-месіанських категоріях: Лисенко постає як «богом дадений співець», чиє мистецтво стає «живущою водою» для натрудженого народу. Голоси співаків (баритон, тенор, сопрано, альт) символізують універсальне пробудження всіх верств суспільства через гармонію, здатну зняти непереможні муки та надихнути на самопожертву («за братів на себе знять хреста»).
Фінальний акорд славить народну пісню як сакральний оберіг нації («Велика сила, необора / У рідній пісні...»). Музичний геній Лисенка повертає народові історичну пам'ять і гідність, перетворюючи «немічних калік» на творців власного майбутнього.
Теми: роль митця і мистецтва · присвята Миколі Лисенку · національне відродження · сила пісні · громадянський пафос · духовне визволення