На прю
Михайло Старицький
На прю! Без ляку і зневіри —
За правду, волю й рідний край!
Бо завзялися бузувіри
Народ наш винищити вкрай.
Повсюди чад, а ворог лютий
Пекельні бенкети справля,
Гнітить наш мозок неокутий
І точить сили, наче тля!
Хоч мало нас, та наша сила
Росте у правді наших дум —
Понесемо ж ми гордо, сміло
На вражий регіт і на глум
Новий псалом живого слова:
В йому не пагуба стара,
А світло лагоди, любови,
Братерства, волі та добра.
Угору стяг! Най кат шаліє,
Най тисне нас, та се ж на мить!
Бо іскру ту святу, що тліє,
Несила ворогу згасить:
Вона з'єдна слов'ян докупи,
Дасть силу серцю, голові —
І через скошенії трупи
Перейдуть страдники нові!
На прю ж! До смерті, до загину —
Другого викруту нема!
І хто уникне й на хвилину —
Хай буде проклятий всіма!
Про вірш
Бойовий патріотичний гімн нескореності, що закликає національну спільноту до безкомпромісного духовного та визвольного чину в часи найжорстокішого колоніального терору.
Історія
Поезія постала в добу реакції Олександра III, коли після антиукраїнських указів 1876 та 1881 років діячі українського руху перебували під постійним поліцейським наглядом, а культурна діяльність сприймалася владою як державна зрада. Саме в цей час Старицький очолює першу професійну українську трупу («Театр корифеїв»), вкладаючи всі власні маєтності та сили в духовну місію пробудження народу.
Твір безпосередньо суголосний побратимській естетиці боротьби та духовної непокори, яка об'єднувала Старицького з Іваном Франком (автором «Гімну»), Миколою Лисенком та Оленою Пчілкою, трансформуючи слово в дієву зброю суспільного спротиву.
Форма
Вірш написано енергійним чотиристопним ямбом із перехресним римуванням (abab) та виразним чергуванням жіночих і чоловічих клаузул. Скандований ритм маршу й імперативна інтонація вибудовують акустику барикадного гімну.
Композиція твору тримається на лексичній та інтонаційній кільцевій рамці («На прю!... / На прю ж!»). Емоційне напруження нагнітається короткими, спалахоподібними реченнями, вигуками, дієсловами наказового способу та гострою алітерацією глухих і свистячих приголосних.
Як читати
Твір переповнений біблійними та лицарськими алегоріями: боротьба окреслюється як метафізична битва світла й темряви («пекельні бенкети», «бузувіри» проти «світла лагоди, любови, / Братерства, волі та добра»). Центральною є метафора «нового псалма живого слова», яка освячує культурно-просвітницьку та політичну працю як священнодійство і релігійний обов'язок перед поневоленою нацією.
Образ невгасимої іскри («Бо іскру ту святу, що тліє, / Несила ворогу згасить») сягає прометеївського архетипу та шевченківської традиції («Іскра оживе полум'ям»). Есхатологічна картина самопожертви («через скошенії трупи / Перейдуть страдники нові») свідчить про глибоку жертовність покоління корифеїв, для яких відступництво прирівнювалося до довічної національної анафеми.
Теми: громадянська лірика · заклик до боротьби · патріотизм · незламність духу · жертовність · культ рідного слова