Нема правди
Михайло Старицький
Україно, моя рідна нене!
Ой тяжке життя твоє й мерзенне!
Що як гляну на гаї темряві –
Тільки вбачу річеньки криваві,
Що як гляну на степи широкі –
Тільки вбачу могилки високі,
Що як гляну на поля-долини –
Усе рідне пропадає, гине…
Ох ти люду, нещасливий люду!
Як і перше, твою кров п'ють всюди –
П'ють жиди й панів частують в дяку;
Бач, усім прийшлась вона до смаку,
І охочих розвелось до ката –
Гріють добре й свої свого брата!
Тільки слава, що ти маєш волю,
А і досі проклинаєш долю;
Бо з твоєї багатіють праці
Ті, що мають цукерні й палаци,
А у тебе все старі ще латки,
Лиш щороку більшають податки.
А податки б на громадські треби –
Тільки, брате, певно не для тебе;
Ти роби і плати гроші всюди,
Не тобі знать, хто там порать буде!
Плати більш, щоб менше було лишку,
Бо одно – їх понесеш до шинку…
І у кухлі отої отрути
Там затопиш своє горе й скрути!
Ой не спиться, не лежиться в хаті,
А на серці якийсь тяжкий нуд:
Мені б хтілось помолитись, брате,
За наш темний, всетерплячий люд;
За той люд, що полягав кістками,
Що наш край від ляха боронив –
І за те зробився кріпаками
У своєї старшини – панів;
За той люд, що незлічимі роки
Нам робив сутужно під ярмом
Та з нужди, з натуги, з замороки
Помарнів і перевівсь гуртом;
Що тепера без освіти й віри
Йде з клеймом догани на лиці,
Мов заблуда в пущі неомірій
В глупу ніч без світла у руці.
Про вірш
Гостросоціальний, інвективний монолог-плач над пореформеним становищем українського селянства, що розкриває фіктивність царської волі 1861 року та трагічну деградацію знедоленого народу.
Історія
Поезія створена у 1880-х роках і відображає гірке розчарування української демократичної інтелігенції наслідками Селянської реформи 1861 року. Скасування кріпацтва в Російській імперії не дало селянам справжньої свободи: викупні платежі, малоземелля, непосильні державні податки та бурхливий розвиток первісного капіталізму призвели до зубожіння хліборобів і зростання соціальної прірви.
Михайло Старицький, глибоко занурений у реалії українського пореформеного села як через особистий досвід господарювання на Поділлі та Полтавщині, так і через драматургічну творчість («Не судилось», «Ой не ходи, Грицю»), виступає тут послідовником радикальної соціальної критики Тараса Шевченка та Некрасова. У вірші звучить біль за народ, який виборов козацьку волю у війнах проти шляхти, але згодом був закріпачений власною козацькою старшиною.
Форма
Метрична структура базується на чотиристопному хореї (з переходом до коломийкового й пісенного віршування) із переважанням суміжних жіночих рим (aabb), що в другій частині чергуються з перехресним римуванням (cdcd). Ритм нагадує народну голосільну думу чи протяжну соціальну пісню.
У творі використано характерні для народної поезії таїзохронні паузи, анафоричні зачини («Що як гляну... Що як гляну... Що як гляну...») та градацію трагізму. Багата фольклорна фразеологія та просторіччя («цукерні», «нуд», «заблуда в пущі неомірій») надають тексту ораторсько-проповідницького звучання.
Як читати
Побудова твору відштовхується від заперечення пасторального образу України: традиційні пейзажні маркери (гаї, степи, поля-долини) обертаються кривавими візіями, могилами й запустінням. Саркастичне викриття фальшивої свободи («Тільки слава, що ти маєш волю») спрямоване проти капіталістичних хижаків («Ті, що мають цукерні й палаци») та місцевої експлуатації, що штовхає селянина шукати розраду в чарці шинкової отрути.
Фінал поезії набуває біблійно-трагедійного масштабу: образ народу, який «йде з клеймом догани на лиці, мов заблуда в пущі неомірій в глупу ніч без світла у руці», синтезує мотиви Мойсеєвого блукання пустелею та втрати духовно-просвітницьких орієнтирів. Старицький показує темряву неписьменності як найбільше прокляття посткріпосницького селянства.
Теми: соціальна лірика · пореформене село · селянська недоля · історична пам'ять · інвектива · просвіта народу