Сон
Михайло Старицький
Я бачив сон… Ні, марилось уяв –
Він і тепер стоїть перед очима.
Безмежний степ, укритий снігом, спав
Чи мертвий був, як пустель несходима.
Ні кущика, ні горбика кругом,
Ні плямоньки на дикому роздолі,
Тільки туман звисав густим рядном
І сонце крив у сірому приполі…
Ні руху скрізь, ні згуку… І вітрець
Був скований в повітрі отяжілім…
Усе живе замерзло нанівець
У савані одноманітно-білім…
Від півночі йно кралась хмура мла,
Здіймаючи таємні, чорні крила…
І в темінь ту страховищну несла
Мене якась необорима сила…
Холола кров, і мозок ціпенів,
У душу жах сліпі наводив очі, –
А я летів від теплих, ясних днів
В обіймища холодні злої ночі!
Зближалася межа мого життя,
Зривалися останні його хвилі.,.
Звідтіль уже немає вороття –
Я серцем чув, що опинюсь в могилі…
І я вітав востаннє небокрай,
Де світло вже лиш окравкою мрілось…
Прощай, прощай, родино, ясний рай,
Яким жило, яким се серце билось!
Ізійде знов там сонечко ясне,
Тепло і світ розіллє по країні,
Надію дасть, що лихо промине,
Що доленька покращає людині г –
И одурить знов окривджений народ…
Ох, не радіть тобі ясній блакиті,
Бо пан тобі – ніч, морок, сніг і льод,
А боротьба безкрая в хижім світі,
Без просвітку, без певної мети…
Чи світла ж ти добудеш до боріння,
Чи досягнеш хоч краплі щастя ти
За труд тяжкий, за вікове терпіння?
Не знатиму, не чутиму вже я
Ні мук твоїх, ні стогону, ні плачу…
Прощай, прощай, родинонько моя, –
Довіку вже тебе я не побачу!!
Про вірш
Алегорично-трагічний вірш-видіння, сповнений мотивів приреченості, екзистенційної тривоги та жертовного болю за долю поневоленого рідного краю перед лицем неминучої загибелі ліричного героя. Настрій твору еволюціонує від моторошного заціпеніння серед крижаної пустелі до скорботно-гіркого пафосу прощання з батьківщиною.
Історія
Вірш написано в один із найпохмуріших періодів реакції Російської імперії, спричиненої вбивством Олександра II (1881) та посиленням репресивного нагляду за українським культурно-національним рухом. Діючи під тиском жорстоких заборон Емського указу 1876 року, українські діячі постійно наражалися на поліційні переслідування, цензурні арешти й адміністративні заслання на північ імперії, що прямо відлунює в інфернальному образі холодної імперської півночі.
Для Михайла Старицького початок 1880-х років став часом колосального творчого й матеріального самозречення заради створення та фінансування першої об'єднаної професійної трупи корифеїв українського театру. Постійна перевтома, хронічні хвороби серця, цькування імперською пресою та щоденна загроза руйнації національної справи зумовили глибоко автобіографічні мотиви передчуття власної смерті та фізичного виснаження.
Форма
Твір написано п'ятистопним ямбом із чергуванням жіночих і чоловічих клаузул за класичною перехресною схемою римування (АbАb). Розмір витримано з високою ритмічною майстерністю, де пірихії передають наростання тривожного пульсу й психологічного заціпеніння героя.
Ритміко-інтонаційна палітра розгортається від сповільненого, гнітюче-медитативного зачину з великою кількістю анафор («Ні кущика, ні горбика…», «Ні руху скрізь, ні згуку…») до експресивної драматичної сповіді, насиченої риторичними вигуками, обірваними фразами та трагічними градаціями.
Як читати
Центральним художнім пластом поезії є моторошна онейрична алегорія: безмежний, закований у кригу і сніг степ символізує мертвотну задуху імперського деспотизму, де знищено будь-яке національне й вільне суспільне життя. Мотив невідворотного польоту під крилом «хмурої мли» на північ — це виразний прозорий натяк на долю українських патріотів, приречених на сибірське заслання, розлуку з родиною та каторжну загибель.
Психологічний драматизм поглиблюється контрастом між архетипним образом рідного краю як «ясного раю» сонця й тепла та безжальною дійсністю колоніального гніту («пан тобі – ніч, морок, сніг і льод»). Ліричний герой усвідомлює марність оманливих суспільних сподівань на швидку волю, перетворюючи свій відхід у трагічний стоїчний монолог вірного сина своєї нації.
Теми: алегорія сну і видіння · поневолена Україна · імперський терор і заслання · передчуття смерті · громадянська жертовність · трагічна доля народу