Сумно і темряво
Михайло Старицький
Сумно і темряво. В вікна заплакані
Лізе холодний туман;
Хмарою линуть галки перелякані;
В санках біжить якийсь пан.
В хутрі ведмежому тепло вельможному;
Огир басує шляхом,
Страх наганяючи люду дорожному,
Кидає сніг копитом.
Огиря пан гарячить іще віжками…
Супроти нього бреде
Геть через вулицю босими ніжками
Хворе дівчатко бліде…
"Набік!" – пан крикнув, розлігшися козирем,
Ронячи бризки кругом;
Трохи не збив тії дівчини огирем, –
З серця стебнув батогом…
Ляско на тільці худому та хворому
Влип межи плечі батіг;
Крикнуло бідненьке з болю, – не з сорому,
Й ляпнуло в паводі з ніг.
Хтось засміявся, а двірник під брамою
Крикнув: "Добряче, бігме!
Я б окропив ще не так тебе з мамою:
Блудить по шляху саме,
Ще хтось роздавить ік бісому батькові,
З вас тільки людям напасть!"
Вибіг я з хати на поміч дівчаткові:
Труситься й гласу не дасть,
В'ється гадюкою, в кризі сковзається;
Ручки порепапі скрізь,
Мокра сорочка на тілі змерзається;
Очі червоні від сліз…
Взяв її в хату, укрив кожушиною,
Чаєм гарячим зігрів;
Стихло, окривджене, пхика хвилиною
Й блима з-під зморщених брів…
Тільки на очах, охмарених віями,
Сяють ще перли ясні…
Але й ті оченьки тихими крилами
Янгол склепив уже в сні.
В холоді, в голоді вік тобі матися,
Жить старцюванням одним;
З реготом будуть катюги знущатися
Над твоїм тілом слабим.
Зв'яне краса твоя десь під барканами,
Ще доконає зима,
І незабаром, покрита вся ранами,
Згинеш під тином сама,
Жертва непрохана кривди могучої,
Що давить всіх в боротьбі…
Краще б, не знаючи долі пекучої,
Вмерти тут зараз тобі!
Про вірш
Емоційно напружена реалістично-трагедійна новела у віршах, що на прикладі жорстокого побиття хворої дівчинки викриває соціальний цинізм можновладців та беззахисність дитини-сироти в холодному світі міського дна.
Історія
Поезія належить до зрілого періоду творчості Михайла Старицького, коли він поряд із колосальною працею в мандрівній трупі корифеїв активно фіксував контрасти міського пореформеного життя. У цей час у Російській імперії швидка урбанізація супроводжувалася маргіналізацією зубожілих мас, катастрофічним дитячим жебрацтвом і прірвою між розкішшю дворянсько-купецької верхівки та безправ'ям бідноти.
Тематично твір суголосний гуманістичній міській поезії Миколи Некрасова, а також прозі Чарльза Діккенса й Панаса Мирного («Морозенко»), проте відзначається виразним українським колоритом співпереживання, спорідненим із традицією Шевченкових «наймичок» та «байстрят».
Форма
Твір написано чергуванням тристопного й чотиристопного амфібрахія з перехресним римуванням (АбАб), де чергуються жіночі та чоловічі клаузули («заплакані — туман — перелякані — пан»). Хвилеподібна, плинна тридольна пульсація амфібрахія надає оповіді глибокої ліроепічної оповідності, імітуючи водночас і біг коней, і схлипування та нерівне дихання скривдженої дитини.
Поет віртуозно використовує звуконаслідування й фоніку: чергування глухих та шиплячих звуків передає свист і удар батога («стебнув батогом», «ляско на тільці», «влип межи плечі»), а лексична градація протиставляє варварську вуличну лайку («двірник», «ік бісому батькові») тихій янгольській елегійності фінального сну.
Як читати
Композиція побудована на різкому кінематографічному монтажі контрастів. Від початкового похмурого урбаністичного пейзажу («холодний туман», «вікна заплакані») погляд переходить до пихатого пана у ведмежому хутрі на баскому огирі, а звідти — до босих ніжок хворої дівчинки, що бреде по кризі. Удар батога стає центральною подією, оголюючи абсолютне знецінення людського життя з боку панства та пристосовницьку жорстокість люмпенізованих слуг («двірник під брамою»).
Образ ліричного оповідача виступає осередком активного діяльного співчуття: він не обмежується пасивним спостереженням, а кидається на поміч, вносить змерзле дитя до хати, загортає в кожушину й зігріває чаєм. Тут розкривається світла християнсько-гуманістична етика автора, де тимчасове тепло хатини стає крихітним острівцем милосердя у крижаному безмірі жорстокості.
Фінал вірша сповнений щемкого драматизму: заспокоєння дитини в сні під крилами янгола не заколисує читача фальшивою ідилією. Оповідач свідомий того, що це лише коротка мить полегшення перед неминучою загибеллю від холоду, знущань і злиднів. Картина майбутнього зів'янення юної краси «під барканами» переростає у безпощадний вирок суспільному устрою.
Теми: дитячі страждання · соціальний контраст · гуманізм і співчуття · жорстокість панства · міські злидні · трагедія жебрацтва