У пишному салоні,
Круг чайного стола,
Розмова йшла про коні,
Про цукрові діла;
Хтось кинув тут про молодь…
І загули гуртом:
"Вона здіймає колоть,
Не учиться цілком,
Вельможних не шанує,
Не ходить по церквах:
Освіта нам руйнує
Всі скрепи й божий страх…
В заліза взять ідеї
І молодь всю, дотла!"
Я глянув тут на неї:
Вона як сніг була,
Горіли йно шалене
Їй очі-зіроньки…
Я знаю, що про мене
Не ті в тебе думки!
Гостросюжетна мініатюра, що розкриває ідеологічне протистояння консервативного панства й волелюбної молоді крізь призму таємної солідарності закоханих у реакційному оточенні.
Поезія написана у період посилення імперського нагляду за університетами, реакційних контрреформ 1880-х років та розгулу шовіністичної преси, коли ліберальне й реакційне дворянство панічно боялося студентських рухів, народництва та поширення української національної ідеї.
Старицький вивів типовий салон тодішнього панства Правобережної України — поміщиків, цукрозаводчиків та консервативних ділків, для яких питання прибутків («коні», «цукрові діла») неподільно поєднувалися з релігійним святенництвом і вимогою поліцейського терору проти власної освіченої молоді. Твір має автобіографічний підтекст активної молодіжної конспірації доби громадівського руху.
Вірш написано правильним тристопним ямбом із чергуванням жіночих та чоловічих закінчень у катренах (римування перехресне AbAb), що забезпечує легкість розмовного перебігу, динаміку світської балаканини та раптовість психологічного перелому.
Звукова організація будується на інтонаційному зламі: від гладкої світської дикції на початку до скупчення глухих і свистячих у репліці розлюченого натовпу («здіймає колоть», «вельможних не шанує», «в заліза взять»), що змінюється тихою, трепетною ліричною фразою у фіналі («очі-зіроньки»).
Поетика тексту тримається на принципі прихованого драматичного етюду. Салонне середовище окреслене гротескно й сатирично: коло інтересів «вершків суспільства» обмежене матеріальним зиском («коні», «цукрові діла»), а їхня духовність зводиться до зовнішньої обрядовості та страху втратити панівні привілеї.
Пряма мова салонних гостей («В заліза взять ідеї і молодь всю, дотла!») звучить як маніфест абсолютистського мракобісся. Вона виявляє патологічний страх старої еліти перед освітою, вільнодумством і духовною емансипацією особистості, які нібито руйнують «божий страх і скрепи».
Кульмінація вірша переноситься у внутрішній психологічний план завдяки безмовному діалогу поглядів героя та його коханої. Блідість дівчини («як сніг була») та її палаючі «очі-зіроньки» викривають внутрішню непримиренність із реакційним хором. Фінальний акорд утверджує тихий тріумф духовної близькості й таємної змови молодих сердець проти задушливої салонної атмосфери.
Теми: громадянська лірика · бунт молоді · сатира на панство · ідейне протистояння · кохання й однодумність · реакція та свободомислення