Чекання
Микола Руденко
Берізки, що були засніжені допіру,
Відчули сокорух — пробудження нове.
Катунь — немов змія, котра міняє шкіру:
Сповзає з неї і пливе.
Гора звалила з пліч зими тяжкі вериги,
Ось-ось на неї з хмар покотяться громи.
Лише моя душа не позбулася криги —
Вона блукає десь біля воріт тюрми.
Але в якій із них тебе шукати нині?
Ти загубилася у гуркоті коліс.
Ні звуку, ні слівця. Лиш виднокола сині
Готують тайкома для тебе сірий ліс.
Там пролісок зацвів з-під листу-перегною.
Там перший моріжок стежину познача.
Лихі передчуття заволоділи мною —
І я тремчу, немов запалена свіча.
Тюрма стоїть на тім, щоб душі виминати
Аби вповзали в них пітьми слизькі вужі.
Чи одне одного зуміємо впізнати?
Чи не зробились ми байдужі та чужі?
Я намагаюся (але, напевне, всує)
Над образом твоїм в душі підняти гніт.
Уже мені тебе уява не малює —
Минуло дев’ять літ. жахливих дев’ять літ!
Посію спомини, немов насіння в грядку,—
А потім довга ніч терзань та сподівань.
Усе, що в нас було, проходжу від початку:
І барви вечорів, і сварок згубну твань.
І те, що радістю майнуло в нашім горі —
Нехай короткою, всього єдина мить…
Ти розчинилася, неначе сіль у морі,
В жорстокім просторі,
А він мовчить, мовчить.
20.04.1986, Сибір
Про вірш
Правозахисна та філософська лірика «Чекання»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Історія
Поезія «Чекання» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1986 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Форма
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
Як читати
У вірші «Чекання» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність