Здригнеться гай гіллям напругим,
Повіє запахом суниць…
Концтабір там, де в тридцять другім
Вбивали молодих черниць.
Де підіймали їх на леза
Ґвалтівники тупі, брудні…
До дроту тягнуться берези —
Чернички в білому вбранні.
Ні, їх оплакувать не варто:
Вони нас бачать крізь дроти.
Вони зійшлись на Божу варту,
Щоб наші душі вберегти.
Щоб вгамувати біль розлуки
І відігнати смуток наш…
Зелені коси, білі руки
І незнищенний Отченаш.
10.01.1980
Правозахисна та філософська лірика «Черниці»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Поезія «Черниці» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1980 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
У вірші «Черниці» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність