Чомусь життя здається грою…
Микола Руденко
Чомусь життя здається грою,
Що має підсумок і звіт.
Мій фініш десь не за горою —
А там…
Прощай, недобрий світ!..
Та я впаду не так, як з гілки
Спадає яблуко гниле;
Не від жратви, не від горілки —
Як дехто із моїх колег.
Помру від ран, що виніс з бою,
Та від биття — не каяття:
Бо вмів лишатися собою,
Де інші мерли за життя.
І, може, стану на коліна —
Поближче до гріхів своїх:
Мить, віддана не за Вкраїну —
Ото ж і є найбільший гріх.
Мої гріхи — а їх багато! —
Вкорочують мені життя.
Та все ж я вимів власну хату
І в землю закопав сміття.
Тепер кажу усім, хто Бога
Жадає праведно зустріть:
У вас є змога і дорога —
Моїх блукань не повторіть.
08.12.1980
Про вірш
Правозахисна та філософська лірика «Чомусь життя здається грою…»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Історія
Поезія «Чомусь життя здається грою…» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1980 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
Як читати
У вірші «Чомусь життя здається грою…» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність