Чи прокленем, чи возвеличим
Ми, солоніючи від поту,
Оту непізнану істоту,
Яку історією кличем?
Чи занімієм з горя-жалю,
Коли, не знаючи кордонів,
Вона кістками міліонів
Знов нашкребе свої скрижалі?
Навіщо їй оті страхіття?
Ми — полум’я в її горнилі
Чи, може, атоми в чорнилі —
Півслова за одне століття?
Ну що ж, — нехай…
Аби із жита
Колись відсіялась полова.
Якщо прийшло оте Півслова,
То, значить, є для чого жити.
1968
Правозахисна та філософська лірика «Чи прокленем, чи возвеличим…»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Поезія «Чи прокленем, чи возвеличим…» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1968 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
У вірші «Чи прокленем, чи возвеличим…» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність