День, який людство не забуде
Микола Руденко
Боже! Ти є в небесах чи немає?
Вийшовши в поле, молюсь, як завжди,
Силі, що землю в долонях тримає —
Доброму Богові Сковороди.
Боже! Сьогодні достоту відомо,
Чом Ти мене у окопах зберіг:
Кривда вернулась до нашого дому,
Лихо шкребеться на отчий поріг.
Лихо, яке вже, здавалось, померло.
Та не судилось його перейти:
В сонце націлились атомні жерла,
В серце вп’ялися колючі дроти.
Шепчуть дерева, віщує лелека.
Мовлять скорботні обличчя жінок:
Буде й для мене дорога далека —
Буде і хрест, і терновий вінок.
Все я прийму, бо повинен, бо мушу,
Боже Тараса й Сковороди!
Дай тільки неба в натомлену душу
І подорожник до ран приклади.
Ласки жіночої дай на дорогу—
Дотик долоні, сестринську сльозу
І материнську недремну тривогу,
І затамовану в серці грозу.
Знаю, що зоряний дух переможе,
Хоч понад стріхами темінь густа…
Дай мені стати криницею, Боже,
Там, де від спраги вмирають уста.
13.02.1974
Про вірш
Правозахисна та філософська лірика «День, який людство не забуде»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Історія
Поезія «День, який людство не забуде» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1974 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
Як читати
У вірші «День, який людство не забуде» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність