Джерело
Микола Руденко
Біля нього іржавіють стріли,
Що упали в некошений лан.
Біля нього жили і старіли
Покоління полтавських селян.
Біля нього земля перерита:
Ті що впали, — такі молоді!..
І шипіли метеорити
У його прохолодній воді.
Біля нього шукатиме раю
Невідомого віку село…
А поки що поволі вмирає
Під дубком вікове джерело.
У деревах поменшало соку —
Корінь висушить спека лиха.
Кажуть, що від недоброго ока
Кров глибинна пересиха.
Тільки бачу оту блискавицю,
Що небавом сюди упаде
І оновить дідівську криницю…
Гляньте в небо: вона гряде!
Про вірш
Правозахисна та філософська лірика «Джерело»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Історія
Поезія «Джерело» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1970–1980-ті рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
Як читати
У вірші «Джерело» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність