І невагомі, і прозорі,
Умиті вітром небеса
Бувають у людському горі,
Немов диявольська яса.
Незрозуміла туга в серці,
І важко дихать, важко жить…
Що знає риба в тім озерці,
Яке під кригою лежить?
Вода, а не гранітні глиби —
В ній все просте, своє, земне…
Та марні намагання риби
Пробити небо крижане.
Вона вдихає часто, дрібно
І жде: аби скоріш весна.
І тут потрібно, тут потрібно…
А що потрібно — хто це зна?
1969
Правозахисна та філософська лірика «І невагомі, і прозорі…»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Поезія «І невагомі, і прозорі…» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1969 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
У вірші «І невагомі, і прозорі…» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність