Із космосу

Микола Руденко

Сіре небо сірої землі
За шибками нашими стоїть.
Десь летять космічні кораблі —
До яких причалів і століть?

Космонавт на Землю погляда,
Материк далекий впізнає.
Земле, хто твій поступ розгада
І майбутнє визначить твоє?

Ні дахів, ні вулиць, ні шибок
Не помітно на тобі здаля.
Як бабусин вовняний клубок,
По орбіті котиться земля.

І вібрує нитка у руці,
Котру Сонце стомлено трима…
Де ви, люди, мавпи, горобці?
Що там — літо зараз чи зима?

Хмари чи в’язання голубе
Пропливає над тремтінням віт?..
Як же дивно бачити тебе
Отаким маленьким, рідний світ!

Ти — мов рукавичка, що лежить
Між зернят на зорянім току.
Як же просто ми повинні жить,
Щирість в серці берегти яку!..

Раптом душу смуток обпече,
На обличчя ляже сіра тінь:
Унизу під хмарами іще
Є кордонів хижа павутинь.

Світе, світе!
Де в тобі кордон?..
То навіщо ж люди наплели
Тих дротів і сотні мегатонн
Загатили в атомні стволи?..

Тут, крім влади Сонця і зірок,
Ані меж. ні повелінь нема.
Там за слово чи за вільний крок—
Куля в спину, табір чи тюрма.

Загрібають золото скупі,
Сниться кров убивцям і катам.
Тужаться диктатори тупі
Власну велич виказать світам.

Їм, убогим, навіть невтямки,
Що не знає Космос жодних пут.
Дихають безмежністю зірки…
Де ти, справжній світе,—
Там чи тут?..

03.03.1974

Про вірш

Космічно-філософська медитація «Із космосу»: осягнення сонячної енергії як основи земного життя, єдність людини з Божественним Розумом Усесвіту.

Історія

Твір «Із космосу» входить до філософського циклу поезій Миколи Руденка (1974 рік), де автор поетично втілював свої оригінальні ідеї про енергію прогресу та зв'язок людського духу з космічними законами.

Після виходу з лав КПРС і переходу на позиції християнського персоналізму Руденко присвятив значну частину творчості викриттю мертвого марксистського матеріалізму.

Форма

Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.

Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.

Як читати

Сонце у творі постає не просто небесним світилом, а живим животворним джерелом духовної благодаті, що живить земну флору, фауну та саму людську душу.

Поет застерігає людство від техніцистського самознищення («атомного божевілля») та закликає до життя за законами моральної гармонії з природою.

Поезія випромінює глибокий оптимізм: дух, що живиться сонячною правдою, неможливо скувати жодними кайданами чи табірними колючими дротами.

Теми: космічна філософія · сонячна енергія · прозріння · божественний розум · людина і всесвіт · моральний закон

Усі поети