Коваль Людота
Микола Руденко
Не треба мумій. Наших дум снага
Не їх шукає в зоряну годину.
Від тління слово нас оберіга:
Якщо є слово — маємо людину.
А слів бракує — не твоя вина:
Людська душа не помирає доти,
Допоки не вмирають імена —
Як напис на мечі: “Коваль Людота”.
Іржавий меч знайшли серед полів
(Руків’я срібне зблиснуло під плугом) —
І вже мені не треба інших слів:
Я поріднився з ковалем, як з другом.
Людота свитку зодяга руду
(Ледь–ледь кулак в її рукав залізе) —
Ми на болото їдем по руду,
Щоб з неї в кручі виплавить залізо.
Пильнуй, де густо плаває іржа —
То водяник її підняв, до речі.
Нас чаклунами навіть князь вважа —
І ми стосовно цього не перечим.
Я смикаю важкого держака,
Бо шкіряні міхи–легені горна.
Коваль бере з полиці молотка —
І полилась мелодія мажорна.
До полудня роботи вистача,
Відтак спочити ляжем під березу.
Помре лиш той, хто замовляв меча —
Але ж не той, хто викував це лезо.
Можливо, хтось пізнає гострий жаль
І люто лясне по халяві пліттю,
Бо не “кузнєц” на лезі, а “коваль”
Хоч меч прийшов з десятого століття..
Хто б ти не був — шукай слова незлі
І знай, що ми не помираєм доти,
Допоки нас тримають на землі
Рука і слово коваля Людоти.
27.04.1981
Про вірш
Правозахисна та філософська лірика «Коваль Людота»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Історія
Поезія «Коваль Людота» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1981 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
Як читати
У вірші «Коваль Людота» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність