Листя на вербах од вітру дрижить.
Тінь від хмаринки по травах біжить.
А пастушок, загубивши батіг,
Росяним лугом за тінню побіг.
Хлопче, ти хочеш привласнити тінь?
Адже вона — не корова й не кінь.
Ген перебігла озерце і гать —
Ані затримати, ні налигать.
Та не зважай на науку пісну —
Не розгуби цю жагу навісну.
Вміє на світі по-справжньому жить
Той, хто довіку за тінню біжить.
Правозахисна та філософська лірика «Листя на вербах од вітру дрижить»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Поезія «Листя на вербах од вітру дрижить» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1970–1980-ті рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
У вірші «Листя на вербах од вітру дрижить» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність