Між двома ерами

Микола Руденко

1

Христова ера проминула,
Чому ж ти не прийшов, Христос?
Націлились холодні дула
В твоїх пророцтв забутий стос.

Хто ж розпочне новітню еру?
Хто вже на істину набрів?..
Учення тоннами паперу
Нас придушили, мов щурів.

Тим часом людство на приміті
Старе запитання трима:
Щось є живого в білім світі,
Окрім Землі? Ачей нема!..

І страшно нам отак раптово
Побачити своє життя:
Тоді ж ми булька випадкова —
Ні сенсу, ані майбуття.

Нерона-палія нащадок
Людську мораль здає в архів:
Якщо життя — сліпий випадок,
Немає перед ним гріхів.

Хай рветься бомба, куля свище
І трупи засипає сніг,—
Щоб тільки ти піднявся вище
І цілий світ поклав до ніг.

У цьому сенс. у цьому право
І шлях до вищої мети.
Хай ріки піняться криваво —
Аби лиш влади досягти…

О, я там був! О, я те бачив!
Собі дивуюсь, що живу.
Хтось хижий коси намантачив —
Людей косив, немов траву.

А потім реготав шалено,
Наливши в келихи вина:
— Вмирають бовдури за мене.
Хто ж я — сам бог чи сатана?..

2

Серед духовної отрути,
В безвір’ї, ніби у чумі,
Вже інколи прозріння чути:
— Усе не так! Ми не самі.

Є в пізнанні не тільки жертви —
Є голос правди віковий.
Ми цілий світ назвали мертвим,
Та схаменіться: він живий!

Земля, мов Діоген у бочці,
Себе загойдує давно.
А світ живий у кожній точці —
Усюди є святе зерно.

Нема ні прірви, ані тину
Між нами й Космосом — поглянь:
Згорнувся промінь у клітину —
Тепер він дерево чи лань.

Живим є квант. Живим є Світло.
Інакше у страшній імлі
Життя б ніколи не розквітло
На цій безрадісній землі.

3

Хтось чує, і тоді у груди
Приходить Всесвіту жага.
І бачать занімілі люди,
Як карлик горами верга.

Та на Землі не кожна совість
Приймає бачення нове —
Ще люди славлять випадковість,
Щоб нею пояснить живе.

Є добра страва у тарілці —
То й досить, в цьому сенс життя.
А інші топлять у горілці
Безглуздість власного буття…

Отак ми й живемо тепера
В жорстокий та бездушний вік.
Стара вже закінчилась ера,
Новий ще не почався лік.

І Сонце у якусь годину
Поймає вогняна журба:
Коли ж я виліплю, людино,
Із тебе друга — не раба?..

4

Я проростаю сам крізь себе,
Немов травиця крізь асфальт,
І споглядаю інше небо —
Для вас незрозумілу даль.

Ви ще не вийшли з поторочі,
Яка гнітить і чавить вас.
Пітьма скувала ваші очі,
Дух непробуджений погас.

Сліпим не можна пояснити
Твоєї, Всесвіте, краси.
Їм, грішним, навіть не наснити,
Який насправді ти єси.

Скорбота роз’їдає груди,
А серце вже не зберегти.
Кричу у безвість: люди, люди!
Адже ж ви люди, не кроти.

Вже здалеку свою планету
Вивчаєте, немов боги,
А серце оплели тенета —
Ні віри в ньому, ні снаги.

Ви й не питаєте: а звідки
Взялись живого корінці?
Для вас і зорі — тільки свідки,
А не борці і не творці.

О ні, на проповідь церковну
Я вас не поведу, брати.
Але загляньте в чашу повну
По той бік квазіпустоти.

Не пустота — жива основа!..
Себе і діток не дуріть.
Хай відмира облудна мова —
Повірте гомону століть.

І ви прозрієте. І душі
Потягнуться у світ живий.
Убогу твердь земної суші
Заселить завтра люд новий.

То будуть зрячі, мудрі люди,
Відкриті сонячним вітрам.
Ікон і храмів там не буде,
Бо Всесвіт — наш єдиний храм!

Про вірш

Правозахисна та філософська лірика «Між двома ерами»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.

Історія

Поезія «Між двома ерами» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1970–1980-ті рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.

Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.

Форма

Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.

Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.

Як читати

У вірші «Між двома ерами» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.

Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.

Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.

Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність

Усі поети