Моє віршування
Микола Руденко
Наснилося, немовби я віршую
Там, де людська ще не була нога;
І ніби я тепер товаришую
З самим люцифером —
Він мій слуга.
На Місяці стою чи то на хмарі,
А на ногах моїх висить ланцюг.
Я ним поєднаний із кимось в парі
Серед брудних тюремних волоцюг.
Вони ворушаться, немовби черви —
Людського в них давно уже нема.
Та друг задля натхненної перерви
Мене від них у небо підійма.
Запитую:
— Гей–гей,яке це коло?
Люцифере, признайся: де я, де?..
Він посміхається:
— Віршуй, Миколо.
За мною жодна з рим не пропаде.
Зненацька починаю розуміти:
Занадто хитрий у слуги смішок.
І що воно за отака приміта:
Він сторінки ховає у мішок.
Хапає, ніби у шинкарки здачу,
Хоч я ще не спиняю олівця.
— Ха–ха, віршуй… А я вже добре бачу:
У мене не лишилось ні слівця.
Я пробую ланцюг зірвати з себе —
Та видно, що майстри були не ті.
Аж ось заявляється посеред неба
Син Божий, розіп’ятий на хресті.
Він в темний простір подивився строго
І нагадав, прогнавши мертву тінь,
Що Слово — Бог…
Безсилі проти Нього
Всі хитрощі люцифера…
Амінь.
23.12.1979
Про вірш
Правозахисна та філософська лірика «Моє віршування»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Історія
Поезія «Моє віршування» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1979 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
Як читати
У вірші «Моє віршування» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність