Моє життя безрадісне було…
Микола Руденко
Моє життя безрадісне було —
Можливо, на тім світі ліпше буде.
Та часом вранці вийду за село
І уклонюсь ромашці, ніби чуду.
А потім задивлюсь на деревце,
На річку, на гори зелену спину, —
Чи легко буде покидати це,
Коли на звіт до Сущого полину?
Озвусь до пташки, усміхнусь бджолі
І помолюсь пшеничним сходам дружним.
О ні, не все на цій сумній землі
Було ненависним і осоружним.
Є те, що вибачить земля стара,
Бо людство ще не втратило прикмети
Дитини, що годинник розбира,
А знову скласти — не стача кебети.
Є зла і темряви захланна твань,
Що нашу душу засмоктати вміє.
Є просто вбога радість існувань,
Яка сама себе не розуміє.
Та понад злигодні, що я терпів,
Понад тортури давні і недавні
Осяє душу соловейка спів
І срібний сміх конвалії у травні.
І я, зібравшись в потойбічну путь,
Спинюсь і в торбу нагребу такого,
Чого ні розлюбити, ні забуть —
Підважу торбу й вирушу до Бога.
А люди посміхаються здаля:
Адже ж її підважити несила.
Бо то не торба, а сама земля —
Моя любов, мій біль, моя могила.
14.01.1986, Сибір
Про вірш
Правозахисна та філософська лірика «Моє життя безрадісне було…»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Історія
Поезія «Моє життя безрадісне було…» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1986 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Форма
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
Як читати
У вірші «Моє життя безрадісне було…» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність