Мов злодій…
Микола Руденко
Мов злодій, власну хату обійду
І попрямую в поле стороною.
Була — й нема…
Хтось у моїм саду
Плоди зриває, вирощені мною.
Спритніший хтось,— такий, кому зоря
Із гаманця в похмуру нічку світить.
Холодним п’ятаком від ліхтаря
Лягає промінь на вологі віти.
Чужий вівчар озвався на цепу,
Чуже обличчя виглядає з хати…
Даруйте, люди! В ніч оцю сліпу
Хто виграв, хто програв — не розгадати.
Домівки я позбувся за борги:
Правдиве слово нині не годує.
Чи друзі ви, чи, може, вороги —
Вам заздрити було б, напевне, всує.
Нема притулку — це ще не біда:
Десь є душа, що ночувати пустить.
У чарці заіскриться не вода,
І на столі в полумисках не пусто.
В розмові щирій душу відведу,
А вранці уклонюсь тому порогу,
Що допоміг забути про біду,—
Та й потихеньку вирушу в дорогу.
Мені на Бога нарікати гріх —
Я сам цю долю визначив для себе:
Коли обід, коли пустий горіх,
Коли за ковдру — лиш окраєць неба.
Хтось виведе у простір степовий,
А хтось гукне, щоб підвезти на возі.
Та знають друг і недруг: я — живий
І не марную віку у дорозі.
Щодня стрічаю обрії нові,
Для котрих треба серце розкувати.
Живий!..
Але скажіть, чи ви живі,
Хто правдою навчився торгувати?..
22.01.1974
Про вірш
Правозахисна та філософська лірика «Мов злодій…»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Історія
Поезія «Мов злодій…» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1974 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
Як читати
У вірші «Мов злодій…» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність