Можливо, ти не Пенелопа,
Та в цьому небагато зла:
Ти не на острові жила —
Таке життя,
Така Європа.
Моє чуття сивоголове
Не дбало про рожевий грим:
Його вело правдиве слово —
Римоване чи то без рим.
Нехай воно не одописне.
Хай пахне сваркою сливе —
Та одописне слово
Скисне.
А це, мужицьке, проживе.
Хіба зуміла б Пенелопа
Здолати тюрми й табори?..
Отож не варто хмурить лоба:
Вінець безсмертя твій —
Бери.
12.02.1980
Правозахисна та філософська лірика «Можливо, ти не Пенелопа…»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Поезія «Можливо, ти не Пенелопа…» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1980 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
У вірші «Можливо, ти не Пенелопа…» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність