Ми матері собі не вибираєм —
Стареньку, вбогу маєш берегти.
На землях тих, які вважають раєм,
Прийти у світ чомусь не здужав ти.
Там народився, де дідівське слово
Вельможний хтось холопським охрестив.
І тільки небо високоголове
Твоїм пісням нашіптує мотив.
Припавши вухом до річок і суші,
Воно вслухається в думки незлі.
І марять душі, непокірні душі,
Прийдешнім раєм на оцій землі.
23.01.74
Правозахисна та філософська лірика «Ми матері собі не вибираєм…»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Поезія «Ми матері собі не вибираєм…» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1970–1980-ті рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
У вірші «Ми матері собі не вибираєм…» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність