На Катуні
Микола Руденко
Чи бачив ти, як мати молода,
Стрибаючи з крижини на крижину,
Долає повінь і волає:
— Си-и-ну!?.
А ноги їй захлюпує вода.
Реве Катунь — зажерлива ріка,
Що жартувать не любить і не вміє.
А Дух Гірський[1] в ущелинах німіє,
За нею стежачи іздалека.
Там, серед повені, за небокрай
В вечірню хмарку димом потягнуло,
Їй мовив хтось: між крижаного гулу
На острові синка свого шукай.
Пішло, мале, матусі на біду,
Щоб зблизька бачити крижин гонитву.
О Дух Гірський! Прийми мою молитву.
А жертви прагнеш —
Я до тебе йду.
04.01.1986, Сибір
Про вірш
Правозахисна та філософська лірика «На Катуні»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Історія
Поезія «На Катуні» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1986 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Форма
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
Як читати
У вірші «На Катуні» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність